В питаннях Білорусі Захід є або дуже слабким, або жахливо цинічним. Частина ІІ

В другій частині перекладу розглянуті не тільки питання політики Польщі на Сході. Є декілька моментів пов’язаних з внутрішньою політичною ситуацією в Польщі. Українському читачеві варто звернути на невиданий для більшості наших політиків спосіб міркування – на першому місці інтереси Польщі, а потім все інше. Зверніть увагу на прагматичний оцінки подій на сході, а також тлумачення і розкриття політики Заходу на пострадянському просторі та зміни в ній. Цікаве також чітке розуміння різниці між нинішніми подіями в Білорусі і Майданом в Україні. Такого розуміння бракує як в нашому суспільстві в цілому, так і серед «політиків»

В питаннях Білорусі Захід є або дуже слабким, або жахливо цинічним (розмова з Павлом Ковалем). Частина ІІ

Міхал Сутовскі – Публіцист видання Krytyka Polityczna

М.С.: Ну, то Євросоюз, а Польща має якусь політику щодо Білорусі?
П.К.: В правлячому таборі є декілька ліній. Напевно й досі сильною є та «гедройцівсько-солідарністьсько-качинська» (ясна річ, маю на увазі Лєха Качиньського) і в її дусі були витримані висловлювання прем’єра. Була також певна її критика зі сторони політиків «Солідарної Польщі», а також непродумані висловлювання віце-спікера сейму Терлецького, котрий риторично питав щодо відправки танків, доводячи питання допомоги опозиції до абсурду. Крім того, ще маємо критику будь-якої участі Польщі з боку націоналістичного табору, а також спільний лист президента Анджея Дуди з президентом Литви, витриманий у дусі примирення і посередництва. Але все це разом не створило жодної критичної маси польській політиці.

В питаннях Білорусі Захід є або дуже слабким, або жахливо цинічним. Частина І

   

 Нижче подані фрагменти інтерв'ю відомого польського політика, публіциста і науковця Павла Коваля щодо останніх подій в Білорусі.

    Текст мав би бути цікавим для громадян України, які, зазвичай, оцінюють політичні події дуже емоційно, не замислюючись. Ну, така в нас політична культура. Поляки не є суперавторитетами в політиці, але багатовіковий досвід існування в оточенні потужних імперій змусив їх давати політичну оцінку подіям більш з позицій здорового глузду, ніж емоцій.

    Зверніть також увагу на певну зверхність в оцінці пострадянських країн, часом вона обґрунтована. Ще один момент: навіть поляки, які живуть поряд з нами в парі сотень кілометрів, багато чого не розуміють (або не хочуть?) з наших (пострадянських) реалій. Що ж тоді вже говорити про французів з всякими греками та іспанцями? J

    Вибачайте за недбалість оформлення тексту і можливі помилки у граматиці та пунктуації, але хотілось зробити переклад якнайшвидше, щоб текст не втратив актуальності. Ну й прогнози справдити в режимі реального часу і реальних подій є можливість. Та й оцінити перспективи України і причини появи «слуг» і «голосів» у нашому політикумі, рівно, як і оцінити роль грантових ГОшок і справжні цілі їх створення та існування в Україні.

В питаннях Білорусі Захід є або дуже слабким, або жахливо цинічним (розмова з Павлом Ковалем). Частина І

Міхал Сутовскі – Публіцист видання Krytyka Polityczna

Прикладна ступідологія (1). Базові закони людської глупоти Карло М. Чіппола

Перший базовий закон людської глупоти

Перший базовий закон людської глупоти безапеляційно стверджує:

Завжди і неминуче кожна людина недооцінює кількість дурнів у її  оточенні.

На перший погляд це твердження звучить занадто тривіально, розпливчато і жахливо неблагородно. Проте, при ретельній перевірці розкривається його реальна достовірність. І суть навіть не в тому, наскільки точні кількісні оцінки людської глупоти, нас  неодноразово і регулярно вражає той факт, що:

          а) люди, яких ми вважали розсудливими і розумними виявляються ганебно тупими;

б) день у день з безперервною монотонністю нас переслідують своєю активністю тупі особи, які з’являються раптово і несподівано в найнезручніших місцях і в найнеочікуваніші моменти.

Перший базовий закон стримує мене від визначення точної частки глупих у загальній популяції: будь-яка кількісна оцінка виявиться заниженою. Отже на наступних сторінках, я позначатиму частку глупих у популяції символом σ.

Другий базовий закон 

Культурні тенденції, які нині в моді на Заході, тяжіють до ідей зрівнялівки у підходах до життя. Людям подобається думати про людські створіння, як про результат роботи певної ідеально сконструйованої  машини для масового виробництва. Генетики і соціологи, виходячи з цього, намагаються довести за допомогою солідного апарату наукових даних і формулювань, що всі люди мають однакові здібності від народження, і якщо хтось більш здібний ніж інші, то це не від природи, а завдяки вихованню. Я не підтримую цю загальноприйняту точку зору. 

Соціальна антикорупційна математика для школярів та їх родин на прикладах з галузі комунального господарства. Розділ Теплопостачання. Частина перша.

Якби в нашій країні знайшлися антикорупціонери, які дійсно хотіли б подолати корупцію і зловживання, то вони б почали зі школи. Ну, не тільки в тому сенсі, що їм би бажано поповнити скарбничку власних базових знань (у більшості професійних антикорупціонерів там біда - майже абсолютний вакуум).

Ні, просто почали б з азів: показали широким і неупередженим масам (якими по дефолту є підлітки 9-12 років), як ця корупція працює і звідки береться.

Але поскільки антикорупціонерів, як і педофілів, до школи не можна підпускати на віддаль гарматного пострілу, цим могли б заопікуватись освітяни.

Наприклад, в математиці це могло б, з одного боку, показати що вміння корстуватися математикою таки корисне, а з другого - пояснити деякі механізми зловживання, та обговорити причини виникнення цих зловживань. Нижче ми наведем приклад такої задачі, а також методику її розв'язку та висвітлимо певні елементи суспільствознавства, які можуть вплинути на суспільну активність населення у боротьбі з нижнім, назвемо його побутовим, рівнем корупції, який є наймасовішім і на якому суспільство найбільше втрачає. Цей рівень насправді й є основою та школою корупції. Він руйнує підвалини етичних норм суспільства.
Почнемо з теплопостачання, бо взимку це актуально. Задачки і опис може й примітивні, але ж і корупція примітивна. Просто корупція, як і професійні антикорупціонери, нахабна і використовує брак знань у простих людей.

Отже задача, реальна історія з умовними цифрами.

Демографія очима фізика (2)

Продовження (початок тут)

Сергій Капиця:
Історія десяти мільярдів

Звихнувся час

На уроках історії багато хто з школярів дивується: чому історичні періоди робляться з часом все коротшими і коротшими? Верхній палеоліт тривав близько мільйона років, а на решту історії людства лишилося тільки півмільйона. Середні віки – тисяча років, лишається тільки п’ятсот. Від верхнього палеоліту до середньовіччя історія, схоже, прискорилася в тисячу разів.

Це явище добре відоме історикам і філософам. Історична періодизація відбувається не за астрономічним часом, який тече рівномірно і незалежно від історії людства, а за власним часом системи. Власний же час підпорядковується тій самій залежності, що й споживання енергії чи приріст населення: він тече тим швидше, чим вища складність нашої системи, тобто чим більше людей живе на Землі.

Коли я починав цю роботу, то не передбачав, що з моєї моделі логічно випливає періодизація історії від палеоліту до наших днів. Якщо вважати, що історія вимірюється не кількістю обертів Землі довкола Сонця, а кількістю прожитих людських життів, тоді моментально стає зрозумілим скорочення історичних періодів. Палеоліт тривав мільйон років, але чисельність наших предків складала тоді щось близько ста тисяч - виходить, що загальна кількість людей, які жили в палеоліті, складала близько десяти мільярдів. Рівно така сама кількість людей пройшла по землі й за тисячу років середньовіччя (чисельність людства – декілька сотень мільйонів), і за сто двадцять п’ять років новітньої історії.

Таким чином, наша демографічна модель нарізає всю історію людства на однакові (не за тривалістю, а за змістовністю) відрізки, протягом кожного з яких жило близько десяти мільярдів людей. Найдивовижніше, що власне така періодизація існувала в історії й палеонтології задовго до появи глобальних демографічних моделей. Все ж таки гуманітаріям, при всіх їх проблемах з математикою, не можна відмовити в інтуїції.

Демографія очима фізика (1)

Перебираю старі книжки. Якимсь дивом в маминій бібліотеці зберігся ще мій збірник задач з математики М.І.Сканаві. На задньому форзаці записано моєю рукою "В субботу на кафедре собеседование у Капицы". Липень 1967. Тоді я знав тільки про одного Капицю - нобеліанта Петра Леонідовича, легенду радянської фізики, аристократа від науки. Сергій Капиця (його син) був завкафедри фізики в МФТІ, куди я й нагострив лижі після школи, попри вкрай несприятливу ситуацію в сім'ї - дуже тяжко хворіла мама. 

Самовпевнений провінційний "вундеркінд" набрав 16 балів з 20 (фізика і математика, письмово і усно - все по 4 бали). Бал був непрохідний, але був шанс для 16-бальників - шістьох з них могли взяти за підсумками співбесіди у Капиці. Я чесно розраховував на співбесіду з Петром Капицею - це ж як католику з Папою римським поспілкуватися. Але попав до Сергія Петровича. Трьохгодинне спілкування таки щось перевернуло у моїй свідомості. Тоді вперше я живцем спілкувався з аристократом в платонівському сенсі - аристократом духу. Результати співбесіди були для мене такі собі, але в пам'яті лишилося загальне враження. Позитивне, попри все. 

Згадався один з останніх просвітницьких текстів Сергія Петровича, оприлюднений за пару місяців до його смерті і вирішив перекласти його на українську. Та й вам пропоную його прочитати. Присвячений він питанням демографії , комусь може то видатись дивним - що має фізик до демографії?

Але, якщо ви уважно придивитесь, саме вчені зі сфери природничих наук, найчастіше в кінці життя, захоплюються проблемами гуманітарними і часом пропонують неординарні їх рішення. Прикладів море: крім Капиці, це Хокінг, Глушков, Давидов, Зворикін, Гейтс і сотні інших. Це те, що відрізняє правдиву чисту науку від науки-ремесла - пошук всезагальних законів, яким підпорядковується Всесвіт і його складові системи.

Нижче подаю переклад цього тексту. Якщо відверто, то не можу зрозуміти, чи це текст самого С.П.Капиці, чи переказ його словами працівника "Снобу", який і опублікував цей текст. Бракує в тексті того фірмового "капицівського" блиску, абсолютно вивірених і точних формулювань. Хоча Капицю в ті дні добивала онкологія, в такому стані все може бути. За настроєм текст трохи поблажливо-іронічний. Бесіда сноба від природничих наук зі "Снобом". Якось так виглядає для мене.

Але сама феноменологічна теорія є красивою і вартою уваги. Це також не є істина в останній інстанції. В кінці дам лінки на повний опис теорії, а не науково-популярний виклад. Сама теорія дала відчутний поштовх для розвитку супутніх концепцій. Зверніть увагу на інформаційний та енергетичний аспекти, а також на періодизацію. І про стосунки різних поколінь. Подальший розвиток цих ідей не менш цікавий. Окреме питання - це філософське усвідомлення суті демографічного переходу, його впливу на окремі суспільства і людство в цілому. Без алярмизму, але варто замислитись, куди ми йдемо і що нас очікує попереду.

На тлі цієї теорії й події в нашому суспільстві набирають трохи інших барв. Вникайте, фантазуйте. Оригінал тексту російською у "Снобі" 

Сергій Капиця:
Історія десяти мільярдів

Про те, чому історія весь час прискорюється, чи загрожує нам демографічна катастрофа і як зміниться світ ще за життя цього покоління, розповідає відомий радянський популяризатор науки, автор моделі кількісного зростання людства Сергій Петрович Капиця

Після краху науки в нашій країні (йдеться про РФ – прим. перекл.) я був змушений провести рік за кордоном – в Кембриджі, де я народився. Там я був закріплений за Дарвінівським коледжем; це частина Trinity College, членом якого колись був мій батько. Коледж опікується переважно заморськими вченими. Мені призначили невеличку стипендію, яка мене підтримувала, а мешкали ми в будинку, який побудував батько. Власне там, завдяки абсолютно незрозумілому збігові обставин, я наштовхнувся на проблему зростання народонаселення.

Кінець "Діалогів"

Вчора 16.06.2018 поховали власника того дому, де ми зустрічалися.
Отже цикл публікацій "Діалоги" так і згас не розпочавшись належним чином. І справа не в помешканні. Просто Ігор був душею цих зустрічей, ініціатором і редактором записів наших теревенів.
Лишилося 5-6 погоджених текстів і не знати тепер чи дійдуть руки до їх публікації, бо згадки дуже болісні. І ще величезна кількість аудіо файлів для розшифровки...
Спочивай з миром, друже...