неділю, 4 грудня 2011 р.

Розповім вам про Естер

Не знаю, як для кого, а для мене саме це оповідання Марека Гласка стало ключиком до вхідної брами у світи автора. Світи, знайомство з якими подібне до прогулянки нічним містом, коли зі зловісного мороку раптом з’являються чарівні й світлі з’яви, які як штрихи олівця чарівника створюють і поступово відкривають нам правдиве обличчя міста, яке вдень розчиняється в метушні його ласих до грошей, розваг і задоволень мешканців. Так і в світах Гласка в мороці людської підлості, хтивості, зрадливості і фарисейства то тут то там спалахують штрихи і крапки святих і чистих почуттів, які знаходять відгук в наших зашкарублих і зневірених душах.
Вся Гласкова творчість неначе спроба донести небом дане знання напівписьменим і напівглухим людям. Жінки і чоловіки співіснують в цьому світі від сотворіння світу, але що вони знають одне про одного?
Гласкові спроби показати внутрішній світ чоловіків, часом незрозумілий для них саміх, десь на грані зради гендерних таємниць. Він розповідає про те, про що чоловіки зазвичай не говорять, чи то зі страху виглядати безпорадними, чи то для збереження свого надуманого статусу вищості. А що Гласко? Він ніби і відкриває ненароком таємниці чоловічої психіки, але тут же, як і герої його творів, спростовує і заперечує їх своїми словами і вчинками.
Постійне коливання між зневірою і коханням, пошук жінки, яка би стала божеством, і страх, що раптом зустрінеш таку жінку, бо оточуючий світ рано чи пізно знищить твоє святе почуття, ще щось просте і тому не очевидне, що відбирає відвагу в чоловіків. Відвагу повірити жінці і своєму коханню.
Може то сповідь і бажання вибачитися. А може то крик душі, яку так ніхто і не спромігся зрозуміти...


А тепер просто пара уривків з оповідання.