понеділок, 31 грудня 2012 р.

Новорічне привітання твітерянському народу :)

Мої любі твіттеряни. На жаль, не всі...
За пару хвилин годинники нам скажуть, що рік 2012-й пішов у небуття, разом з усім, що в ньому було: доброго, злого і ніякого. Якось ми звикли підбивати підсумки чомусь власне у цей день, хоч насправді їх можна підбити у будь-який інший. Але традиція, то є традиція! Тим більше, що як щось забудемо сказати (включити до підсумків), то у нас, українців, є в запасі ще один новий рік.

пʼятниця, 26 жовтня 2012 р.

Життя, життя ти як новела

Щойно повернувся з ювілейних торжеств.
І дивно і трохи смішно.

Ніби вчора хтось такий сопливий і замурзаний тягнувся за нами в каналізацію - шукати скарби в підземній Полтві і бічних каналах. І шалено ревів через те, що його не беруть в ту мандрівку.

А нині сивий статечний бізнесмен, якого не тягне навіть на дрібні ... ні не авантюри, а просто дрібнесенькі пригоди.

Пошукав під настрій пісеньку Ришарда Ринковського (Ryszard Rynkowski) з польського телесеріалу "Клан"...
Трохи в тему попало

четвер, 27 вересня 2012 р.

Щось знайоме до болю...

"Мабуть, те, що всі вони майже без винятків були ще не людьми в сучасному сенсі цього слова, а заготовками, болванками, з яких тільки криваві століття історії викують колись насправді горду і вільну людину. Вони були пасивні, жадні і неймовірно, фантастично еґоїстичні. Психологічно майже всі вони були рабами - рабами віри, рабами собі подібних, рабами дрібних пристрастей, рабами користолюбства. І якщо волею Провидіння хтось із них народжувався чи раптом ставав паном, він не знав, що робити зі своєю свободою. Він знову поспішав стати рабом - рабом багатства, рабом протиприродніх надмірностей, рабом розпусних друзів, рабом своїх рабів. Переважна більшість з них ні в чому не була винна. Вони були занадто пасивними і занадто невігласами. Рабство їхнє спиралося на пасивності і невігластві, а невігластво і пасивність знову і знову породжували рабство. Якби всі вони були однаковими, опустилися б руки і не було б на що сподіватися. Але всеж-таки вони були людьми, носіями іскри розуму. І безперервно, то тут, то там спалахували і займалися в товщі їх маси вогники неймовірно далекого але неминучого майбутнього. Спалахували, незважаючи ні на що. Незважаючи на всю їх здавалось би нікчемність. Незважаючи на гніт. Незважаючи на те, що їх затоптували чобітьми.

неділя, 29 липня 2012 р.

Вибір наосліп?

Не думай, не дивись, не читай - тільки цифри пам’ятай
Вражає розмах політичних маніпуляцій з боку політикуму та підконтрольних йому ЗМІ. Злива маніпулятивної інформації ллється з екранів, динаміків та шпальт друкованих ЗМІ, забиваючи незайманий мозок середньостатистичного громадянина України. Причому очевидно, що жодна з політичних сил, від "прогресивної маргінальної об’єднаної опозиції" до "окупаційної влади" вважає виборця гранично тупим і абсолютно не зацікавлена в тому, щоб він порозумнішав. Не думаю, що в цілому світі ситуація виглядає набагато краще, але загальний рівень інформованості електорату набагато вищій, хоча б у тій же Польщі або Чехії. Що характерно, не дуже тим переймаються і всілякі громадські рухи.

неділя, 15 квітня 2012 р.

Ecce Homo, або Нехай обмине ця чаша мене

У Великодні Свята неможливо не згадати каплицю Боїмів у Львові. Ця невеличка надзвичайна споруда для мене є уособленням гуманістичної суті християнського віровчення. Збудована майже чотири століття тому, як родинна капличка на міському цвинтарі, сьогодні вона є чимось більшим ніж пам'яткою сакральної архітектури і мистецтва. 
Ми ніколи не довідаємося чия то була задумка: чи замовників, чи митців-виконавців, чи всі вони були лише інструментами Провидіння, але суть від того не зміниться - ми маємо справу з унікальним за виразністю і силою впливу на свідомість та почуття явищем. Недарма хтось ще у старі часи назвав каплицю Біблією для бідних (читай - неписьменних).

Сотні років десятки тисяч Львів'ян та гостей міста шліфують бруківку під стінами каплиці. Дехто не знає про її існування, дехто споглядає на її парадний фасад попиваючи каву в "Світі кави" чи вино в "Одиничці". Ах, так! Більшість знає, що там на горі, на куполі фігура сидячого Христа, єдина у Львові, та й не дуже поширена у світі. Хтось знає, що та каплиця має назву Садова (або на польський лад - Оґруйцова), хтось приглядався до картин у камені з зображенням страждань Христових.

неділя, 1 квітня 2012 р.

Влада Львова обдурює львів’ян і Європу (фотодокументи)

Вул. Лисенка, Львів
Щоб продемонструвати свою турботу про збереження архітектурної спадщини Львова у переддень "Євро-2012" міська влада вдалася до практики "потьомкінських дєрєвєнь"!

Вздовж старовинних вулиць відбудовують лише фасади старовинних будівель, за якими нічого нема!

На фото чітко видно ці махінації!

На фото: псевдобудинки на вулиці Лисенка і на вулиці Пекарській.

Львів’яни, будьте пильні! Не дозволяйте владі розбазарювати гроші!

Знаходьте, фотографуйте і публікуйте фотографії інших такого роду зловживань!

Вул. Пекарська, Львів
Від сьогоднішньго дня 1 квітня 2012 року ми берем цю справу під громадський контроль.

неділя, 26 лютого 2012 р.

Осіння кава з солонуватим присмаком

А може так і треба? Може, ти
загинеш як сніжинка на долоні,
Коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?
Кость Москалець, AMOR FATI

"Що може бути прекрасніше від теплої львівської золотої осені?!" - думав високий кремезний чоловік років під шістдесят, сидячі під маркізами "Світу кави". То був теплий вересневий вечір, на диво без різноголосих груп туристів, які чи то злякалися львівської мжички, чи то відпочивали, готуючись до нічних розваг. Вологий вітерець доносив звідкісь чи з Підвальної, чи аж із самого Високого Замку п’янкий аромат ледь підв’ялого, але ще міцно вчепленого до гілок листя. Недорого, але зі смаком вбраний старий явно був у кав’ярні своїм. Неспішно попиваючи свою подвійну каву він щирим дитячим усміхом вітав забіганих з самого ранку кельнерок, додаючи час від часу якийсь компліментик. Це скидалося на певний ритуал, правила якого були знані лише старому і кельнеркам, якім це дійство виразно було до вподоби.

неділя, 22 січня 2012 р.

Про львівські міфи: Батяри і полікєри

В цьому мультиетнічному котлі виник львівський балак
Львів зробився місцем паломництва громадян України. Приваблює гостей не тільки унікальний архітектурний комплекс міста, а й сила силена історій про минуле Львова, як правдивих, так і майстерно вигаданих різного ґатунку промоутерами Львова. Експлуатація легенд дає чималенький дохід, тому множаться вони безперервно. Одною з таких "золотих жил" є львівський балак або львівська ґвара - говірка львівської бідноти і декласованих елементів. "Розробка" золотої жили почалася ще за польських часів у 20-30-х роках минулого століття. Поляки визначили головні особливості цієї говірки і надали їй статусу міського діалекту польської мови. Насправді ж ближчою до істини є думка фахівців, що цей мовний феномен варто назвати львівським койне - чудернацькою сумішшю мов етносів, що населяли Львів: українців, поляків та євреїв, з німецькими та мадьярськими домішками. Кожен з етносів практично слушно вважав балак діалектом своєї мови. Носіїв ідішу зусиллями Сталіна, Гітлера та інших "фахівців" вилучили з цього змагання, а от суперечка між поляками та українцями точиться далі.

неділя, 8 січня 2012 р.

Коли мене вже не буде...

Одна з найвиразніших пісень Северина Краєвського на слова Аґнєшки Осєцкої "Kiedy mnie już nie będzie... "
Ця пісня відома також і у жіночому виконанні, бо ориґінальний текст авторки, поданий власне від імені жінки. Бралося за виконання цієї пісні багато польських співачок. Як на мене, то найвиразніше виконання вдалося пані Маґді Умер (Magda Umer).
Але найбільш популярним став варіант цієї пісні у виконанні Северина Краєвського (Seweryn Krajewski).
Нижче подано власне цей варіант і приблизний переклад. Переклад не еквіритмічний, а просто для орієнтації тих, хто не дуже розуміє текстів польською.