Про львівські міфи: Батяри і полікєри

В цьому мультиетнічному котлі виник львівський балак

Львів зробився місцем паломництва громадян України. Приваблює гостей не тільки унікальний архітектурний комплекс міста, а й сила силена історій про минуле Львова, як правдивих, так і майстерно вигаданих різного ґатунку промоутерами Львова. Експлуатація легенд дає чималенький дохід, тому множаться вони безперервно. Одною з таких "золотих жил" є львівський балак або львівська ґвара - говірка львівської бідноти і декласованих елементів. "Розробка" золотої жили почалася ще за польських часів у 20-30-х роках минулого століття. Поляки визначили головні особливості цієї говірки і надали їй статусу міського діалекту польської мови. Насправді ж ближчою до істини є думка фахівців, що цей мовний феномен варто назвати львівським койне - чудернацькою сумішшю мов етносів, що населяли Львів: українців, поляків та євреїв, з німецькими та мадьярськими домішками. Кожен з етносів практично слушно вважав балак діалектом своєї мови. Носіїв ідішу зусиллями Сталіна, Гітлера та інших "фахівців" вилучили з цього змагання, а от суперечка між поляками та українцями точиться далі.

Коли мене вже не буде...

Одна з найвиразніших пісень Северина Краєвського на слова Аґнєшки Осєцкої "Kiedy mnie już nie będzie... "
Ця пісня відома також і у жіночому виконанні, бо ориґінальний текст авторки, поданий власне від імені жінки. Бралося за виконання цієї пісні багато польських співачок. Як на мене, то найвиразніше виконання вдалося пані Маґді Умер (Magda Umer).
Але найбільш популярним став варіант цієї пісні у виконанні Северина Краєвського (Seweryn Krajewski).
Нижче подано власне цей варіант і приблизний переклад. Переклад не еквіритмічний, а просто для орієнтації тих, хто не дуже розуміє текстів польською.