неділя, 26 лютого 2012 р.

Осіння кава з солонуватим присмаком

А може так і треба? Може, ти
загинеш як сніжинка на долоні,
Коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?
Кость Москалець, AMOR FATI

"Що може бути прекрасніше від теплої львівської золотої осені?!" - думав високий кремезний чоловік років під шістдесят, сидячі під маркізами "Світу кави". То був теплий вересневий вечір, на диво без різноголосих груп туристів, які чи то злякалися львівської мжички, чи то відпочивали, готуючись до нічних розваг. Вологий вітерець доносив звідкісь чи з Підвальної, чи аж із самого Високого Замку п’янкий аромат ледь підв’ялого, але ще міцно вчепленого до гілок листя. Недорого, але зі смаком вбраний старий явно був у кав’ярні своїм. Неспішно попиваючи свою подвійну каву він щирим дитячим усміхом вітав забіганих з самого ранку кельнерок, додаючи час від часу якийсь компліментик. Це скидалося на певний ритуал, правила якого були знані лише старому і кельнеркам, якім це дійство виразно було до вподоби.