середа, 18 грудня 2013 р.

Лілія Шевцова: Пастка для Януковича

Публікація з газети "День"
Уточню: це погляд з ліберальної Москви. Це погляд з тієї Москви, яка починає й закінчує свій день тим, що читає українські новини й переживає за український Євромайдан.

Звісно, звідси, з Москви, не бачиш усіх драматичних переплетень. Тим паче не знаючи  й не відчуваючи тонкощів багатообразного українського політичного життя, не можеш  упевнено робити висновки.

Проте, хочу ризикнути поділитися з вами своїми враженнями  про останні події в Україні, розглядаючи їх через призму логіки персоналістської влади.  Багато вже написано про те,  чим відрізняються Україна й Росія.  Майдан підтвердив, наскільки українське суспільство пішло вперед порівняно з нами, росіянами,  у  володінні відчуттям власної гідності й готовності  його захищати. Але  не думаю, що так  само  розрізняються психологія й амбіції наших лідерів — Путіна та Януковича, які працюють у  форматі самовладдя й опори на свої клани. Можу передбачити, що їх  відрізняє  один від одного ступінь провінціалізму,  жадності, мстивості, здатності ризикувати в боротьбі за свою владу та наявність владних ресурсів під їхнім контролем. Можливо, ступінь  поверхневої освіченості теж.  Проте, судячи з усього, їх об’єднує набагато більше — розуміння  законів  єдиновладності й того, що з неї не можна добровільно вийти без  важких для себе  наслідків. А якщо останнє правильно, то ось мої міркування про останні події в Україні, які, можливо, набувають форми безповоротності.

пʼятниця, 6 грудня 2013 р.

Час платити (переклад статті з сайту Rzeczpospolita)

Це експрес-переклад статті Єнджея Білєцького (Jędrzej Bielecki ) Czas zapłaty

Вже тільки Європа може визволити Україну з обіймів олігархів, які паралізують розвиток країни з моменту її народження. Якщо цього шансу українці не використають, їх країні припаде роль російської провінції - пише з Києва журналіст "Речі Посполитої".

Ріг столичних вулиць Рогнединської та Шота Руставелі добре відображає стан країни. На одному розі салон Феррарі, на другому - Міністерство соціальної політики. З одного - святилище для кількох відсотків населення, які можуть собі дозволити практично все, на другому - установа, яка не може запропонувати переважній масі людей в принципі нічого .