Вибір наосліп?

Не думай, не дивись, не читай - тільки цифри пам’ятай

Вражає розмах політичних маніпуляцій з боку політикуму та підконтрольних йому ЗМІ. Злива маніпулятивної інформації ллється з екранів, динаміків та шпальт друкованих ЗМІ, забиваючи незайманий мозок середньостатистичного громадянина України. Причому очевидно, що жодна з політичних сил, від "прогресивної маргінальної об’єднаної опозиції" до "окупаційної влади" вважає виборця гранично тупим і абсолютно не зацікавлена в тому, щоб він порозумнішав. Не думаю, що в цілому світі ситуація виглядає набагато краще, але загальний рівень інформованості електорату набагато вищій, хоча б у тій же Польщі або Чехії. Що характерно, не дуже тим переймаються і всілякі громадські рухи.

Ecce Homo, або Нехай обмине ця чаша мене

У Великодні Свята неможливо не згадати каплицю Боїмів у Львові. Ця невеличка надзвичайна споруда для мене є уособленням гуманістичної суті християнського віровчення. Збудована майже чотири століття тому, як родинна капличка на міському цвинтарі, сьогодні вона є чимось більшим ніж пам'яткою сакральної архітектури і мистецтва. 

Ми ніколи не довідаємося чия то була задумка: чи замовників, чи митців-виконавців, чи всі вони були лише інструментами Провидіння, але суть від того не зміниться - ми маємо справу з унікальним за виразністю і силою впливу на свідомість та почуття явищем. Недарма хтось ще у старі часи назвав каплицю Біблією для бідних (читай - неписьменних).

Сотні років десятки тисяч Львів'ян та гостей міста шліфують бруківку під стінами каплиці. Дехто не знає про її існування, дехто споглядає на її парадний фасад попиваючи каву в "Світі кави" чи вино в "Одиничці". Ах, так! Більшість знає, що там на горі, на куполі фігура сидячого Христа, єдина у Львові, та й не дуже поширена у світі. Хтось знає, що та каплиця має назву Садова (або на польський лад - Оґруйцова), хтось приглядався до картин у камені з зображенням страждань Христових.

Влада Львова обдурює львів’ян і Європу (фотодокументи)

Вул. Лисенка, Львів

Щоб продемонструвати свою турботу про збереження архітектурної спадщини Львова у переддень "Євро-2012" міська влада вдалася до практики "потьомкінських дєрєвєнь"!

Вздовж старовинних вулиць відбудовують лише фасади старовинних будівель, за якими нічого нема!

На фото чітко видно ці махінації!

На фото: псевдобудинки на вулиці Лисенка і на вулиці Пекарській.

Львів’яни, будьте пильні! Не дозволяйте владі розбазарювати гроші!

Знаходьте, фотографуйте і публікуйте фотографії інших такого роду зловживань!

Вул. Пекарська, Львів

Від сьогоднішньго дня 1 квітня 2012 року ми берем цю справу під громадський контроль.

Осіння кава з солонуватим присмаком

А може так і треба? Може, ти

загинеш як сніжинка на долоні,

Коли чиєсь тепло зруйнує цю самотність?

Кость Москалець, AMOR FATI

"Що може бути прекрасніше від теплої львівської золотої осені?!" - думав високий кремезний чоловік років під шістдесят, сидячі під маркізами "Світу кави". То був теплий вересневий вечір, на диво без різноголосих груп туристів, які чи то злякалися львівської мжички, чи то відпочивали, готуючись до нічних розваг. Вологий вітерець доносив звідкісь чи з Підвальної, чи аж із самого Високого Замку п’янкий аромат ледь підв’ялого, але ще міцно вчепленого до гілок листя. Недорого, але зі смаком вбраний старий явно був у кав’ярні своїм. Неспішно попиваючи свою подвійну каву він щирим дитячим усміхом вітав забіганих з самого ранку кельнерок, додаючи час від часу якийсь компліментик. Це скидалося на певний ритуал, правила якого були знані лише старому і кельнеркам, якім це дійство виразно було до вподоби.

Про львівські міфи: Батяри і полікєри

В цьому мультиетнічному котлі виник львівський балак

Львів зробився місцем паломництва громадян України. Приваблює гостей не тільки унікальний архітектурний комплекс міста, а й сила силена історій про минуле Львова, як правдивих, так і майстерно вигаданих різного ґатунку промоутерами Львова. Експлуатація легенд дає чималенький дохід, тому множаться вони безперервно. Одною з таких "золотих жил" є львівський балак або львівська ґвара - говірка львівської бідноти і декласованих елементів. "Розробка" золотої жили почалася ще за польських часів у 20-30-х роках минулого століття. Поляки визначили головні особливості цієї говірки і надали їй статусу міського діалекту польської мови. Насправді ж ближчою до істини є думка фахівців, що цей мовний феномен варто назвати львівським койне - чудернацькою сумішшю мов етносів, що населяли Львів: українців, поляків та євреїв, з німецькими та мадьярськими домішками. Кожен з етносів практично слушно вважав балак діалектом своєї мови. Носіїв ідішу зусиллями Сталіна, Гітлера та інших "фахівців" вилучили з цього змагання, а от суперечка між поляками та українцями точиться далі.

Коли мене вже не буде...

Одна з найвиразніших пісень Северина Краєвського на слова Аґнєшки Осєцкої "Kiedy mnie już nie będzie... "
Ця пісня відома також і у жіночому виконанні, бо ориґінальний текст авторки, поданий власне від імені жінки. Бралося за виконання цієї пісні багато польських співачок. Як на мене, то найвиразніше виконання вдалося пані Маґді Умер (Magda Umer).
Але найбільш популярним став варіант цієї пісні у виконанні Северина Краєвського (Seweryn Krajewski).
Нижче подано власне цей варіант і приблизний переклад. Переклад не еквіритмічний, а просто для орієнтації тих, хто не дуже розуміє текстів польською.

Розповім вам про Естер

Не знаю, як для кого, а для мене саме це оповідання Марека Гласка стало ключиком до вхідної брами у світи автора. Світи, знайомство з якими подібне до прогулянки нічним містом, коли зі зловісного мороку раптом з’являються чарівні й світлі з’яви, які як штрихи олівця чарівника створюють і поступово відкривають нам правдиве обличчя міста, яке вдень розчиняється в метушні його ласих до грошей, розваг і задоволень мешканців. Так і в світах Гласка в мороці людської підлості, хтивості, зрадливості і фарисейства то тут то там спалахують штрихи і крапки святих і чистих почуттів, які знаходять відгук в наших зашкарублих і зневірених душах.

Вся Гласкова творчість неначе спроба донести небом дане знання напівписьменим і напівглухим людям. Жінки і чоловіки співіснують в цьому світі від сотворіння світу, але що вони знають одне про одного?
Гласкові спроби показати внутрішній світ чоловіків, часом незрозумілий для них саміх, десь на грані зради гендерних таємниць. Він розповідає про те, про що чоловіки зазвичай не говорять, чи то зі страху виглядати безпорадними, чи то для збереження свого надуманого статусу вищості. А що Гласко? Він ніби і відкриває ненароком таємниці чоловічої психіки, але тут же, як і герої його творів, спростовує і заперечує їх своїми словами і вчинками.
Постійне коливання між зневірою і коханням, пошук жінки, яка би стала божеством, і страх, що раптом зустрінеш таку жінку, бо оточуючий світ рано чи пізно знищить твоє святе почуття, ще щось просте і тому не очевидне, що відбирає відвагу в чоловіків. Відвагу повірити жінці і своєму коханню.

Може то сповідь і бажання вибачитися. А може то крик душі, яку так ніхто і не спромігся зрозуміти...


А тепер просто пара уривків з оповідання.