Кінець "Діалогів"

Вчора 16.06.2018 поховали власника того дому, де ми зустрічалися.
Отже цикл публікацій "Діалоги" так і згас не розпочавшись належним чином. І справа не в помешканні. Просто Ігор був душею цих зустрічей, ініціатором і редактором записів наших теревенів.
Лишилося 5-6 погоджених текстів і не знати тепер чи дійдуть руки до їх публікації, бо згадки дуже болісні. І ще величезна кількість аудіо файлів для розшифровки...
Спочивай з миром, друже...

Про мову. Діалоги

Сьогодні: Дядя Коля, Ігор і Юра
ДК: Юра, ты ж у нас в институте всегда считался националистом, что скажешь о новой волне украинизации? Ты ж всегда был в курсе и даже активно содействовал этой самой украинизации, еще когда это было не модно и небезопасно.
Ігор: Микола, не чіпай його з тим мовним питанням, ціліший будеш (сміється). Ти ж ніколи тими питаннями не цікавився: ні івритом, ні українською мовою, бо ти ж типовий радянський єврей - монолінгв-інтернаціоналіст. Тобі то було зручно ще з університету. Тому й не зауважив, як Юрка тоді взули (сміється).
ДК: Ну почему, шум помню, помню, как в один день всем раздали образцы документов на мове и словарь основных научно-технических, экономических и юридических терминов. Было даже интересно.

Genius loci

Я люблю цю кімнату з давніх давен.
Тричі в різні періоди життя Провидіння мене приводило сюди і таки недарма. В цій старій чималенький квартирі в непрестижній дільниці Львова я знаю тільки цю кімнату. Ну може ще горище, дах і балкон. Ця величезна кутова кімната на верхньому поверсі не має розмірів і форми. Її виміри - душевний комфорт, філософський настрій і брак обмежень для фантазії. Старовинні стелажі з книгами, не менш древній письмовий багатофункціональний стіл, розкішного звучання трохи молодший радіоприймач "Фестиваль" і тонкий аромат добірного тютюну для люльки.

Старовинна львівська фотографія

Хоча офіційним днем ​​народження фотографії вважається 19 серпня 1839 року, у Львові на той час вже був досвід з отримання світлин-дагерротипів.

Історія львівської фотографії налічує ось вже майже 170 років. Перша сотня років цієї історії описана в пропонованій Вашій увазі книзі, що побачила світ у видавництві "Центр Європи" ще у 2004 році.

По суті книга є першою і єдиною у своєму роді збіркою статей-досліджень на тему виникнення і розвитку фотографії у Львові, який волею Провидіння став колискою і нянькою як польської, так і української фотографії.

Заздрість богів

 
It's love?, a photo by Olduser on Flickr.

Ми дійсно з тобою дуже подібні. Відмінності просто мінімальні. Наприклад, ти вважала, що фраза-попередження "Боги заздрять людям" належить Веберу, а я - що Геродоту. Ну ще й різниця у віці на пару поколінь, зрештою перша відмінність лише наслідок другої.

А подібні ми тим, що самотність не покидає нас ні на мить. Ні серед наших улюблених друзів, ні серед наших дорогих ворогів, яких ми дивним чином вміємо знайти в цьому житті. Ти самотня як яскрава і загадкова зірка, яка ніби от поряд гаряча і бурхлива, але лишається недоступною. Я ж як вовченя, що не вірить людям, бо знає, що чекати від них розуміння, а тим більше тепла і добра, не доводиться. Може власне ця така різна, але ж така однакова самотність дозволила нам безпомилково з першої миті нашої першої зустрічі відчути, що відбулося щось найголовніше в нашому житті.

ВЕРШНИКИ або чому я не люблю професійний спорт.

Це тексти моєї приятельки з ніком babcia_klozetowa, яка загубилася десь на просторах Північної Америки... Написане років 5-6 тому. Публікую зі сподіванням, що прочитає і відгукнеться.

ВЕРШНИКИ

Якась невиразна політична подія (а може й декілька в комплексі) у нинішній нашій повсякденній буденності раптом викликала з пам’яті уривок якогось совєцького фільму. Назви не пригадую, сюжет нескладний на тему родинних стосунків, конфлікту поколінь, ставлення до споживацтва тощо. У фільмі був персонаж (роль виконував Леонід Філатов), який класифікував певну категорію людей як “вершників”. Вершники, за його версією, нічого позитивного не несли, не мали моральних принципів і основною своєю задачею бачили використання життєвих ситуацій таким чином, щоби завжди на комусь в’їхати на черговий щабель совєцької ієрархічної піраміди. Поділяючи негативне ставлення до цієї категорії людей, я категорично не хотіла сприймати застосування слова “вершники”.