Genius loci

Я люблю цю кімнату з давніх давен.
Тричі в різні періоди життя Провидіння мене приводило сюди і таки недарма. В цій старій чималенький квартирі в непрестижній дільниці Львова я знаю тільки цю кімнату. Ну може ще горище, дах і балкон. Ця величезна кутова кімната на верхньому поверсі не має розмірів і форми. Її виміри - душевний комфорт, філософський настрій і брак обмежень для фантазії. Старовинні стелажі з книгами, не менш древній письмовий багатофункціональний стіл, розкішного звучання трохи молодший радіоприймач "Фестиваль" і тонкий аромат добірного тютюну для люльки.

Це єдине місце в світі, де я дозволяю собі подиміти тютюном. Моя старенька лоцманська файка живе тут у сховку за шостим томом "Історії ХІХ століття", написаної французами і необачно виданої в 30-х в СРСР.
З нинішнім власником квартири тричі зводила мене доля і з третього разу таки вдалося їй зробити нас друзями. Він старший від мене майже рівно на 10 років. Міцної статури, з усіх видів спорту давно перевагу віддав гірським лижам, відмінний плавець, він в морі руками ловив кефаль і на суші легко піднімав нараз двох дівчат, по одній на кожній руці. Людина високої культури, легкої вдачі, володар жіночих сердець і числених талантів та неперевершений співрозмовник. За звичкою ми приходимо сюди без запрошення у будь-яку п'ятницю після роботи. За неписаним правилом, встановленим з радянських часів, відвідувач приходить з пачкою доброго тютюну або з пляшкою віскі. Файки ми палили з незапам'ятних часів, а от на віскі нас присадив знайомий радянській адмірал-антикомуніст, прекрасний інженер і достойний офіцер.
Раніше коло відвідувачів було значно ширшим, але час безжальний, нас лишилось тільки троє. Ні, таки четверо: Валера, Ігор, я і genius loci, який разом з господарем зберігає цю атмосферу. Тут не сперечаються, не дискутують, не зляться - тут обговорюють. Обговорюють не тільки проблеми фізики і електроніки, які є нашими фаховими темами, а будь-які теми, котрі, зазвичай, виникають стихійно.
Жартома ми називаємо ці обговорення "діалогами", не тільки тому, що втрьох збираємось не часто, але й з натяком на того старенького Платона.
Деякі з "Діалогів" ми вирішили публікувати. Чи то манія величі, чи то бажання поділитися своїми думками, судити не нам :)
Такі собі діалоги без пафосу і понтів для приїжджих.
Для себе. І для тих, хто живий, пам'ятає, але живе десь далеко і вже не повернеться сюди.