Час платити (переклад статті з сайту Rzeczpospolita)

Це експрес-переклад статті Єнджея Білєцького (Jędrzej Bielecki ) Czas zapłaty

Вже тільки Європа може визволити Україну з обіймів олігархів, які паралізують розвиток країни з моменту її народження. Якщо цього шансу українці не використають, їх країні припаде роль російської провінції - пише з Києва журналіст "Речі Посполитої".

Ріг столичних вулиць Рогнединської та Шота Руставелі добре відображає стан країни. На одному розі салон Феррарі, на другому - Міністерство соціальної політики. З одного - святилище для кількох відсотків населення, які можуть собі дозволити практично все, на другому - установа, яка не може запропонувати переважній масі людей в принципі нічого .

Щось знайоме до болю...

"Мабуть, те, що всі вони майже без винятків були ще не людьми в сучасному сенсі цього слова, а заготовками, болванками, з яких тільки криваві століття історії викують колись насправді горду і вільну людину. Вони були пасивні, жадні і неймовірно, фантастично еґоїстичні. Психологічно майже всі вони були рабами - рабами віри, рабами собі подібних, рабами дрібних пристрастей, рабами користолюбства. І якщо волею Провидіння хтось із них народжувався чи раптом ставав паном, він не знав, що робити зі своєю свободою. Він знову поспішав стати рабом - рабом багатства, рабом протиприродніх надмірностей, рабом розпусних друзів, рабом своїх рабів. Переважна більшість з них ні в чому не була винна. Вони були занадто пасивними і занадто невігласами. Рабство їхнє спиралося на пасивності і невігластві, а невігластво і пасивність знову і знову породжували рабство. Якби всі вони були однаковими, опустилися б руки і не було б на що сподіватися. Але всеж-таки вони були людьми, носіями іскри розуму. І безперервно, то тут, то там спалахували і займалися в товщі їх маси вогники неймовірно далекого але неминучого майбутнього. Спалахували, незважаючи ні на що. Незважаючи на всю їх здавалось би нікчемність. Незважаючи на гніт. Незважаючи на те, що їх затоптували чобітьми.

Вибір наосліп?

Не думай, не дивись, не читай - тільки цифри пам’ятай

Вражає розмах політичних маніпуляцій з боку політикуму та підконтрольних йому ЗМІ. Злива маніпулятивної інформації ллється з екранів, динаміків та шпальт друкованих ЗМІ, забиваючи незайманий мозок середньостатистичного громадянина України. Причому очевидно, що жодна з політичних сил, від "прогресивної маргінальної об’єднаної опозиції" до "окупаційної влади" вважає виборця гранично тупим і абсолютно не зацікавлена в тому, щоб він порозумнішав. Не думаю, що в цілому світі ситуація виглядає набагато краще, але загальний рівень інформованості електорату набагато вищій, хоча б у тій же Польщі або Чехії. Що характерно, не дуже тим переймаються і всілякі громадські рухи.

Розповім вам про Естер

Не знаю, як для кого, а для мене саме це оповідання Марека Гласка стало ключиком до вхідної брами у світи автора. Світи, знайомство з якими подібне до прогулянки нічним містом, коли зі зловісного мороку раптом з’являються чарівні й світлі з’яви, які як штрихи олівця чарівника створюють і поступово відкривають нам правдиве обличчя міста, яке вдень розчиняється в метушні його ласих до грошей, розваг і задоволень мешканців. Так і в світах Гласка в мороці людської підлості, хтивості, зрадливості і фарисейства то тут то там спалахують штрихи і крапки святих і чистих почуттів, які знаходять відгук в наших зашкарублих і зневірених душах.

Вся Гласкова творчість неначе спроба донести небом дане знання напівписьменим і напівглухим людям. Жінки і чоловіки співіснують в цьому світі від сотворіння світу, але що вони знають одне про одного?
Гласкові спроби показати внутрішній світ чоловіків, часом незрозумілий для них саміх, десь на грані зради гендерних таємниць. Він розповідає про те, про що чоловіки зазвичай не говорять, чи то зі страху виглядати безпорадними, чи то для збереження свого надуманого статусу вищості. А що Гласко? Він ніби і відкриває ненароком таємниці чоловічої психіки, але тут же, як і герої його творів, спростовує і заперечує їх своїми словами і вчинками.
Постійне коливання між зневірою і коханням, пошук жінки, яка би стала божеством, і страх, що раптом зустрінеш таку жінку, бо оточуючий світ рано чи пізно знищить твоє святе почуття, ще щось просте і тому не очевидне, що відбирає відвагу в чоловіків. Відвагу повірити жінці і своєму коханню.

Може то сповідь і бажання вибачитися. А може то крик душі, яку так ніхто і не спромігся зрозуміти...


А тепер просто пара уривків з оповідання.

Станіслав Лєм. Раса хижаків

В липні 2006 року у видавництві “Wydawnictwo Literackie” (Краків, Польща) побачила світ посмертна збірка останніх текстів Станіслава Лєма  - Stanisław Lem, “Rasa drapieźców. Teksty ostatnie”, 280 стор., ціна 32,99 злотих (приблизно $11).

Фактично це збірка останніх публікацій львів'янина С.Лєма, які двічі на місяць друкувалися у тижневику “Tygodnik Powszechny”. Укладач Томаш Фіалковський (Tomasz Fiałkowski) у післямові так визначив жанр цих публікацій: "Ці статті не є політичною публіцистикою: це радше спроба діагностування стану світу у всій його складності, сплетіння різнорідних ниток, сусідство яких часто вражає, але завжди є вмотивованим”.

 

Слушно, спектр зацікавлень пана Станіслава Лєма вражає, рівно як і його манера несподівано змінювати об’єкт обговорення.