пʼятниця, 21 серпня 2020 р.

В питаннях Білорусі Захід є або дуже слабким, або жахливо цинічним. Частина ІІ


В другій частині перекладу розглянуті не тільки питання політики Польщі на Сході. Є декілька моментів пов’язаних з внутрішньою політичною ситуацією в Польщі. Українському читачеві варто звернути на невиданий для більшості наших політиків спосіб міркування – на першому місці інтереси Польщі, а потім все інше. Зверніть увагу на прагматичний оцінки подій на сході, а також тлумачення і розкриття політики Заходу на пострадянському просторі та зміни в ній. Цікаве також чітке розуміння різниці між нинішніми подіями в Білорусі і Майданом в Україні. Такого розуміння бракує як в нашому суспільстві в цілому, так і серед «політиків»

В питаннях Білорусі Захід є або дуже слабким, або жахливо цинічним (розмова з Павлом Ковалем). Частина ІІ

Міхал Сутовскі – Публіцист видання Krytyka Polityczna

М.С.: Ну, то Євросоюз, а Польща має якусь політику щодо Білорусі?
П.К.: В правлячому таборі є декілька ліній. Напевно й досі сильною є та «гедройцівсько-солідарністьсько-качинська» (ясна річ, маю на увазі Лєха Качиньського) і в її дусі були витримані висловлювання прем’єра. Була також певна її критика зі сторони політиків «Солідарної Польщі», а також непродумані висловлювання віце-спікера сейму Терлецького, котрий риторично питав щодо відправки танків, доводячи питання допомоги опозиції до абсурду. Крім того, ще маємо критику будь-якої участі Польщі з боку націоналістичного табору, а також спільний лист президента Анджея Дуди з президентом Литви, витриманий у дусі примирення і посередництва. Але все це разом не створило жодної критичної маси польській політиці.

вівторок, 18 серпня 2020 р.

В питаннях Білорусі Захід є або дуже слабким, або жахливо цинічним. Частина І

   
 Нижче подані фрагменти інтерв'ю відомого польського політика, публіциста і науковця Павла Коваля щодо останніх подій в Білорусі.
    Текст мав би бути цікавим для громадян України, які, зазвичай, оцінюють політичні події дуже емоційно, не замислюючись. Ну, така в нас політична культура. Поляки не є суперавторитетами в політиці, але багатовіковий досвід існування в оточенні потужних імперій змусив їх давати політичну оцінку подіям більш з позицій здорового глузду, ніж емоцій.

    Зверніть також увагу на певну зверхність в оцінці пострадянських країн, часом вона обґрунтована. Ще один момент: навіть поляки, які живуть поряд з нами в парі сотень кілометрів, багато чого не розуміють (або не хочуть?) з наших (пострадянських) реалій. Що ж тоді вже говорити про французів з всякими греками та іспанцями? J


    Вибачайте за недбалість оформлення тексту і можливі помилки у граматиці та пунктуації, але хотілось зробити переклад якнайшвидше, щоб текст не втратив актуальності. Ну й прогнози справдити в режимі реального часу і реальних подій є можливість. Та й оцінити перспективи України і причини появи «слуг» і «голосів» у нашому політикумі, рівно, як і оцінити роль грантових ГОшок і справжні цілі їх створення та існування в Україні.
В питаннях Білорусі Захід є або дуже слабким, або жахливо цинічним (розмова з Павлом Ковалем). Частина І

Міхал Сутовскі – Публіцист видання Krytyka Polityczna

понеділок, 25 березня 2019 р.

Прикладна ступідологія (1). Базові закони людської глупоти Карло М. Чіппола


Перший базовий закон людської глупоти


Перший базовий закон людської глупоти безапеляційно стверджує:

Завжди і неминуче кожна людина недооцінює кількість дурнів у її  оточенні.

На перший погляд це твердження звучить занадто тривіально, розпливчато і жахливо неблагородно. Проте, при ретельній перевірці розкривається його реальна достовірність. І суть навіть не в тому, наскільки точні кількісні оцінки людської глупоти, нас  неодноразово і регулярно вражає той факт, що:
          а) люди, яких ми вважали розсудливими і розумними виявляються ганебно тупими;
б) день у день з безперервною монотонністю нас переслідують своєю активністю тупі особи, які з’являються раптово і несподівано в найнезручніших місцях і в найнеочікуваніші моменти.
Перший базовий закон стримує мене від визначення точної частки глупих у загальній популяції: будь-яка кількісна оцінка виявиться заниженою. Отже на наступних сторінках, я позначатиму частку глупих у популяції символом σ.

Другий базовий закон 


Культурні тенденції, які нині в моді на Заході, тяжіють до ідей зрівнялівки у підходах до життя. Людям подобається думати про людські створіння, як про результат роботи певної ідеально сконструйованої  машини для масового виробництва. Генетики і соціологи, виходячи з цього, намагаються довести за допомогою солідного апарату наукових даних і формулювань, що всі люди мають однакові здібності від народження, і якщо хтось більш здібний ніж інші, то це не від природи, а завдяки вихованню. Я не підтримую цю загальноприйняту точку зору. 

середа, 13 лютого 2019 р.

Соціальна антикорупційна математика для школярів та їх родин на прикладах з галузі комунального господарства. Розділ Теплопостачання. Частина перша.

Якби в нашій країні знайшлися антикорупціонери, які дійсно хотіли б подолати корупцію і зловживання, то вони б почали зі школи. Ну, не тільки в тому сенсі, що їм би бажано поповнити скарбничку власних базових знань (у більшості професійних антикорупціонерів там біда - майже абсолютний вакуум).

Ні, просто почали б з азів: показали широким і неупередженим масам (якими по дефолту є підлітки 9-12 років), як ця корупція працює і звідки береться.

Але поскільки антикорупціонерів, як і педофілів, до школи не можна підпускати на віддаль гарматного пострілу, цим могли б заопікуватись освітяни.

Наприклад, в математиці це могло б, з одного боку, показати що вміння корстуватися математикою таки корисне, а з другого - пояснити деякі механізми зловживання, та обговорити причини виникнення цих зловживань. Нижче ми наведем приклад такої задачі, а також методику її розв'язку та висвітлимо певні елементи суспільствознавства, які можуть вплинути на суспільну активність населення у боротьбі з нижнім, назвемо його побутовим, рівнем корупції, який є наймасовішім і на якому суспільство найбільше втрачає. Цей рівень насправді й є основою та школою корупції. Він руйнує підвалини етичних норм суспільства.
Почнемо з теплопостачання, бо взимку це актуально. Задачки і опис може й примітивні, але ж і корупція примітивна. Просто корупція, як і професійні антикорупціонери, нахабна і використовує брак знань у простих людей.

Отже задача, реальна історія з умовними цифрами.

середа, 9 січня 2019 р.

Демографія очима фізика (2)

Продовження (початок тут)

Сергій Капиця:
Історія десяти мільярдів


Звихнувся час


На уроках історії багато хто з школярів дивується: чому історичні періоди робляться з часом все коротшими і коротшими? Верхній палеоліт тривав близько мільйона років, а на решту історії людства лишилося тільки півмільйона. Середні віки – тисяча років, лишається тільки п’ятсот. Від верхнього палеоліту до середньовіччя історія, схоже, прискорилася в тисячу разів.
Це явище добре відоме історикам і філософам. Історична періодизація відбувається не за астрономічним часом, який тече рівномірно і незалежно від історії людства, а за власним часом системи. Власний же час підпорядковується тій самій залежності, що й споживання енергії чи приріст населення: він тече тим швидше, чим вища складність нашої системи, тобто чим більше людей живе на Землі.
Коли я починав цю роботу, то не передбачав, що з моєї моделі логічно випливає періодизація історії від палеоліту до наших днів. Якщо вважати, що історія вимірюється не кількістю обертів Землі довкола Сонця, а кількістю прожитих людських життів, тоді моментально стає зрозумілим скорочення історичних періодів. Палеоліт тривав мільйон років, але чисельність наших предків складала тоді щось близько ста тисяч - виходить, що загальна кількість людей, які жили в палеоліті, складала близько десяти мільярдів. Рівно така сама кількість людей пройшла по землі й за тисячу років середньовіччя (чисельність людства – декілька сотень мільйонів), і за сто двадцять п’ять років новітньої історії.
Таким чином, наша демографічна модель нарізає всю історію людства на однакові (не за тривалістю, а за змістовністю) відрізки, протягом кожного з яких жило близько десяти мільярдів людей. Найдивовижніше, що власне така періодизація існувала в історії й палеонтології задовго до появи глобальних демографічних моделей. Все ж таки гуманітаріям, при всіх їх проблемах з математикою, не можна відмовити в інтуїції.

Демографія очима фізика (1)

Перебираю старі книжки. Якимсь дивом в маминій бібліотеці зберігся ще мій збірник задач з математики М.І.Сканаві. На задньому форзаці записано моєю рукою "В субботу на кафедре собеседование у Капицы". Липень 1967. Тоді я знав тільки про одного Капицю - нобеліанта Петра Леонідовича, легенду радянської фізики, аристократа від науки. Сергій Капиця (його син) був завкафедри фізики в МФТІ, куди я й нагострив лижі після школи, попри вкрай несприятливу ситуацію в сім'ї - дуже тяжко хворіла мама. 
Самовпевнений провінційний "вундеркінд" набрав 16 балів з 20 (фізика і математика, письмово і усно - все по 4 бали). Бал був непрохідний, але був шанс для 16-бальників - шістьох з них могли взяти за підсумками співбесіди у Капиці. Я чесно розраховував на співбесіду з Петром Капицею - це ж як католику з Папою римським поспілкуватися. Але попав до Сергія Петровича. Трьохгодинне спілкування таки щось перевернуло у моїй свідомості. Тоді вперше я живцем спілкувався з аристократом в платонівському сенсі - аристократом духу. Результати співбесіди були для мене такі собі, але в пам'яті лишилося загальне враження. Позитивне, попри все. 
Згадався один з останніх просвітницьких текстів Сергія Петровича, оприлюднений за пару місяців до його смерті і вирішив перекласти його на українську. Та й вам пропоную його прочитати. Присвячений він питанням демографії , комусь може то видатись дивним - що має фізик до демографії?
Але, якщо ви уважно придивитесь, саме вчені зі сфери природничих наук, найчастіше в кінці життя, захоплюються проблемами гуманітарними і часом пропонують неординарні їх рішення. Прикладів море: крім Капиці, це Хокінг, Глушков, Давидов, Зворикін, Гейтс і сотні інших. Це те, що відрізняє правдиву чисту науку від науки-ремесла - пошук всезагальних законів, яким підпорядковується Всесвіт і його складові системи.
Нижче подаю переклад цього тексту. Якщо відверто, то не можу зрозуміти, чи це текст самого С.П.Капиці, чи переказ його словами працівника "Снобу", який і опублікував цей текст. Бракує в тексті того фірмового "капицівського" блиску, абсолютно вивірених і точних формулювань. Хоча Капицю в ті дні добивала онкологія, в такому стані все може бути. За настроєм текст трохи поблажливо-іронічний. Бесіда сноба від природничих наук зі "Снобом". Якось так виглядає для мене.
Але сама феноменологічна теорія є красивою і вартою уваги. Це також не є істина в останній інстанції. В кінці дам лінки на повний опис теорії, а не науково-популярний виклад. Сама теорія дала відчутний поштовх для розвитку супутніх концепцій. Зверніть увагу на інформаційний та енергетичний аспекти, а також на періодизацію. І про стосунки різних поколінь. Подальший розвиток цих ідей не менш цікавий. Окреме питання - це філософське усвідомлення суті демографічного переходу, його впливу на окремі суспільства і людство в цілому. Без алярмизму, але варто замислитись, куди ми йдемо і що нас очікує попереду.
На тлі цієї теорії й події в нашому суспільстві набирають трохи інших барв. Вникайте, фантазуйте. Оригінал тексту російською у "Снобі" 

Сергій Капиця:
Історія десяти мільярдів


Про те, чому історія весь час прискорюється, чи загрожує нам демографічна катастрофа і як зміниться світ ще за життя цього покоління, розповідає відомий радянський популяризатор науки, автор моделі кількісного зростання людства Сергій Петрович Капиця

Після краху науки в нашій країні (йдеться про РФ – прим. перекл.) я був змушений провести рік за кордоном – в Кембриджі, де я народився. Там я був закріплений за Дарвінівським коледжем; це частина Trinity College, членом якого колись був мій батько. Коледж опікується переважно заморськими вченими. Мені призначили невеличку стипендію, яка мене підтримувала, а мешкали ми в будинку, який побудував батько. Власне там, завдяки абсолютно незрозумілому збігові обставин, я наштовхнувся на проблему зростання народонаселення.

неділя, 17 червня 2018 р.

Кінець "Діалогів"

Вчора 16.06.2018 поховали власника того дому, де ми зустрічалися.
Отже цикл публікацій "Діалоги" так і згас не розпочавшись належним чином. І справа не в помешканні. Просто Ігор був душею цих зустрічей, ініціатором і редактором записів наших теревенів.
Лишилося 5-6 погоджених текстів і не знати тепер чи дійдуть руки до їх публікації, бо згадки дуже болісні. І ще величезна кількість аудіо файлів для розшифровки...
Спочивай з миром, друже...

субота, 28 січня 2017 р.

Про мову. Діалоги

Сьогодні: Дядя Коля, Ігор і Юра
ДК: Юра, ты ж у нас в институте всегда считался националистом, что скажешь о новой волне украинизации? Ты ж всегда был в курсе и даже активно содействовал этой самой украинизации, еще когда это было не модно и небезопасно.
Ігор: Микола, не чіпай його з тим мовним питанням, ціліший будеш (сміється). Ти ж ніколи тими питаннями не цікавився: ні івритом, ні українською мовою, бо ти ж типовий радянський єврей - монолінгв-інтернаціоналіст. Тобі то було зручно ще з університету. Тому й не зауважив, як Юрка тоді взули (сміється).
ДК: Ну почему, шум помню, помню, как в один день всем раздали образцы документов на мове и словарь основных научно-технических, экономических и юридических терминов. Было даже интересно.

четвер, 10 вересня 2015 р.

Genius loci

Я люблю цю кімнату з давніх давен.
Тричі в різні періоди життя Провидіння мене приводило сюди і таки недарма. В цій старій чималенький квартирі в непрестижній дільниці Львова я знаю тільки цю кімнату. Ну може ще горище, дах і балкон. Ця величезна кутова кімната на верхньому поверсі не має розмірів і форми. Її виміри - душевний комфорт, філософський настрій і брак обмежень для фантазії. Старовинні стелажі з книгами, не менш древній письмовий багатофункціональний стіл, розкішного звучання трохи молодший радіоприймач "Фестиваль" і тонкий аромат добірного тютюну для люльки.

вівторок, 2 червня 2015 р.

Як жити після великої гри

Форт Траугутта Міхал Кіціньскі купив у день свого народження
 – хоче створити тут центр особистого розвитку. 
Фото Дарек Левандовскі
 Переклад інтерв'ю з польського "Форбса"

Журналіст Філіп Ковалік

Міхал Кіціньскі, співзасновник компанії CD Projekt, згадує, як виник «Відьмак», чому його знудили ігри і чому він воліє медитувати у Священій Долині Інків в Перу


ФОРБС: Третя гра «Відьмака» виходить на ринок. Вже на етапі попереднього продажу гравці замовили 1,5 мільйонів екземплярів гри. Очікується серйозний успіх?
Міхал Кіціньскі: Це насправді проривна прем’єра. І йдеться зовсім не про те, що продасться чотири, шість чи вісім мільйонів штук. «Відьмак 3» - це гра найвищого з можливих рівнів. В Польщі ще мало хто це усвідомлює, але та продукція виводить CD Projekt до вищої світової ліги виробників ігор, на рівень таких фірм, як Rockstar, Valve чи Blizzard.

неділя, 31 травня 2015 р.

"Післямова", фільм

Фільм, який 30 років тому справив на мене враження, але не цілком дійшов до свідомості.
В фільмі, зробленому у фірмовому марлен-хуцієвському стилі - з численими і ніби непотрібними бездіалоговими відеопаузами-тягнучками, московськими пейзажами, які крім москвичів та знавців міста нікому ніц не говорять, з пафосними ідеологічними моментами, але зараз не про те.
В цьому фільмі головними є не сюжет і персонажі, а закон вічності.
У простенький сюжет маленького оповідання смисли вдихнув Ростислав Плятт, який, як я тепер точно знаю,  вже тоді напевне все знав і розумів.

четвер, 5 червня 2014 р.

Про слова та їх значення, про смисли і соціальні ліфти

Прочитав статтю хорошої і розумної людини, яку я поважаю. Стаття для простих людей, і правильно все там ніби, але шкребуть вухо і мозок різні слова, смисл яких сховався під товстим шаром перекладів понять з іноземних мов. Ми прагнемо змін на краще. Щоб ці зміни відбулися ми повинні діяти, діяти свідомо, розуміючи смисл тої діяльності, розуміючи одне-одного.
На жаль, з останнім важко. І не в останнє через те, що ми вже не сприймаємо смислу слів. 
Легенда про Вавілонську вежу раптом набрала нового смислу: ми промовляємо однакові слова, але розуміємо їх по-різному, так і не почувши одне одного.

Михайло Епштейн колись навів переказ історії з конфуціанського Чотирикнижжя ("Луньюй") на підтвердження ролі мови і слів у житті суспільства.

понеділок, 21 квітня 2014 р.

Русский бык

Російська пропагандонська істерія щодо подій в Україні мені щось постійно нагадувала. Нє, не гітлерівську Німеччину, бо того я не можу пам’ятати. 

А потім якось згадалося - це ж було у моєму дитинстві! Там все було просто: були "Наши" і "Рускіє", з одного боку, та "Фашисти" і "Амєріканци" - з другого. І була ціла система ідіотські-примітивних віршиків, пісеньок і анекдотів, які прославляли силу і кмітливість наших/рускіх і таврували ідіотизм і недолугість американців/фашистів. Я не знаю, що з цього приводу думали і говорили дорослі, але дітям шалено подобалось горлати дебільнуваті пісеньки і переповідати один одному по сто разів не менш "геніальні" віршики і дитячі анекдоти. 

вівторок, 21 січня 2014 р.

Священики і попи

Мені от друзі дорікнули, що я погано висловлююсь на адресу священиків. 
Неправда, шановні!
Я не люблю тільки попів. Це в нас традиція така, родинна - це раз, а, по-друге, є і різниця між Священиками і попами. Така сама, як між Українцями і рагулями, Росіянами і москалями, Євреями і жидами. Щоб було зрозуміло: піп (незалежно від конфесії) - це священик-рагуль.
А тепер про родинні традиції. 1919 року помер мій пра-прадід Трохим, дід мого діда Андрія. Сталося то в селі на Луганщині у лиху годину громадянської війни. Готували похорон і поминки. Зима люта, банди туди-суди соваються. "Бандами" у діда звалося будь-яке бидло зі зброєю - білі, червоні, зелені, пізніше - менти, НКВД, гітлерівці і червона армія, і це попри те, що й сам, й діти і племінники, і онуки в деяких з цих "банд" час від часу служили :)

четвер, 2 січня 2014 р.

Про смолоскипи і не тільки


Безглуздий інцидент 1 січня 2014 під готелем "Прем’єр Палас" розлютив до крайності. Я не приховую свого негативного ставлення до ВО "Свобода" (хоч на останніх виборах і голосував за них з надією, що вони з комуністами пожеруть одне одного, бо з одного ж вони тоталітарного флакону з проклятого минулого). Але й слухати звинувачення на адресу "Свободи" з боку бандитсько-фашистського альянсу ПР-КПУ, чи звинувачення в антисемітизмі від єдиновірців Допи і Гепи (яких за звичаєм чомусь сором’язливо не відносять до євреїв, і навіть не засуджують їх дій, мабуть забуваючи, що хоч виконавцем Холокосту був Гітлер з поплічниками, але причиною його було нахабне і тупе свавілля німецького гепадопства) теж, погодьтеся, для нормальної людини заняття не з приємних.

середа, 18 грудня 2013 р.

Лілія Шевцова: Пастка для Януковича

Публікація з газети "День"
Уточню: це погляд з ліберальної Москви. Це погляд з тієї Москви, яка починає й закінчує свій день тим, що читає українські новини й переживає за український Євромайдан.

Звісно, звідси, з Москви, не бачиш усіх драматичних переплетень. Тим паче не знаючи  й не відчуваючи тонкощів багатообразного українського політичного життя, не можеш  упевнено робити висновки.

Проте, хочу ризикнути поділитися з вами своїми враженнями  про останні події в Україні, розглядаючи їх через призму логіки персоналістської влади.  Багато вже написано про те,  чим відрізняються Україна й Росія.  Майдан підтвердив, наскільки українське суспільство пішло вперед порівняно з нами, росіянами,  у  володінні відчуттям власної гідності й готовності  його захищати. Але  не думаю, що так  само  розрізняються психологія й амбіції наших лідерів — Путіна та Януковича, які працюють у  форматі самовладдя й опори на свої клани. Можу передбачити, що їх  відрізняє  один від одного ступінь провінціалізму,  жадності, мстивості, здатності ризикувати в боротьбі за свою владу та наявність владних ресурсів під їхнім контролем. Можливо, ступінь  поверхневої освіченості теж.  Проте, судячи з усього, їх об’єднує набагато більше — розуміння  законів  єдиновладності й того, що з неї не можна добровільно вийти без  важких для себе  наслідків. А якщо останнє правильно, то ось мої міркування про останні події в Україні, які, можливо, набувають форми безповоротності.

пʼятниця, 6 грудня 2013 р.

Час платити (переклад статті з сайту Rzeczpospolita)

Це експрес-переклад статті Єнджея Білєцького (Jędrzej Bielecki ) Czas zapłaty

Вже тільки Європа може визволити Україну з обіймів олігархів, які паралізують розвиток країни з моменту її народження. Якщо цього шансу українці не використають, їх країні припаде роль російської провінції - пише з Києва журналіст "Речі Посполитої".

Ріг столичних вулиць Рогнединської та Шота Руставелі добре відображає стан країни. На одному розі салон Феррарі, на другому - Міністерство соціальної політики. З одного - святилище для кількох відсотків населення, які можуть собі дозволити практично все, на другому - установа, яка не може запропонувати переважній масі людей в принципі нічого .

понеділок, 7 січня 2013 р.

Мандрівка у часі. Львів у 1929-му.

Нарешті завершив перший етап систематизації даних про Львів з польського довідника 1929 року "Ksiega Adresowa Polski (Wraz z w.m. Gdanskiem) dla Handlu, Przemyslu Rzemiosl i Rolnictwa". ("Адресна книга Польщі (разом з вільним містом Гданьськом) для торгівлі, промисловості, ремесел і сільського господарства")
Книжки самої в руках не тримав, але інформація є на сайті JewishGen  у вигляді сканів ксерокопій. Якість зображення досить кепська, тому перетворення інформації у текстові файли і створення можливості її сортування за адресами, прізвищами чи родом діяльності тривала пару років з перервами. Крім того, додано сучасні адреси об’єктів з врахуванням перейменувань, злиття та ліквідації вулиць Львова, а також руйнацій міста в ході Другої Світової Війни, радянського панування та сучасного українського керування.

понеділок, 31 грудня 2012 р.

Новорічне привітання твітерянському народу :)

Мої любі твіттеряни. На жаль, не всі...
За пару хвилин годинники нам скажуть, що рік 2012-й пішов у небуття, разом з усім, що в ньому було: доброго, злого і ніякого. Якось ми звикли підбивати підсумки чомусь власне у цей день, хоч насправді їх можна підбити у будь-який інший. Але традиція, то є традиція! Тим більше, що як щось забудемо сказати (включити до підсумків), то у нас, українців, є в запасі ще один новий рік.