Перший базовий закон людської глупоти
Перший базовий закон людської глупоти безапеляційно стверджує:
Завжди і неминуче кожна людина недооцінює кількість дурнів у її оточенні.
На перший погляд це твердження звучить занадто тривіально, розпливчато і жахливо неблагородно. Проте, при ретельній перевірці розкривається його реальна достовірність. І суть навіть не в тому, наскільки точні кількісні оцінки людської глупоти, нас неодноразово і регулярно вражає той факт, що:
а) люди, яких ми вважали розсудливими і розумними виявляються ганебно тупими;
б) день у день з безперервною монотонністю нас переслідують своєю активністю тупі особи, які з’являються раптово і несподівано в найнезручніших місцях і в найнеочікуваніші моменти.
Перший базовий закон стримує мене від визначення точної частки глупих у загальній популяції: будь-яка кількісна оцінка виявиться заниженою. Отже на наступних сторінках, я позначатиму частку глупих у популяції символом σ.
Другий базовий закон
Культурні тенденції, які нині в моді на Заході, тяжіють до ідей зрівнялівки у підходах до життя. Людям подобається думати про людські створіння, як про результат роботи певної ідеально сконструйованої машини для масового виробництва. Генетики і соціологи, виходячи з цього, намагаються довести за допомогою солідного апарату наукових даних і формулювань, що всі люди мають однакові здібності від народження, і якщо хтось більш здібний ніж інші, то це не від природи, а завдяки вихованню. Я не підтримую цю загальноприйняту точку зору.
