неділя, 4 грудня 2011 р.

Розповім вам про Естер

Не знаю, як для кого, а для мене саме це оповідання Марека Гласка стало ключиком до вхідної брами у світи автора. Світи, знайомство з якими подібне до прогулянки нічним містом, коли зі зловісного мороку раптом з’являються чарівні й світлі з’яви, які як штрихи олівця чарівника створюють і поступово відкривають нам правдиве обличчя міста, яке вдень розчиняється в метушні його ласих до грошей, розваг і задоволень мешканців. Так і в світах Гласка в мороці людської підлості, хтивості, зрадливості і фарисейства то тут то там спалахують штрихи і крапки святих і чистих почуттів, які знаходять відгук в наших зашкарублих і зневірених душах.
Вся Гласкова творчість неначе спроба донести небом дане знання напівписьменим і напівглухим людям. Жінки і чоловіки співіснують в цьому світі від сотворіння світу, але що вони знають одне про одного?
Гласкові спроби показати внутрішній світ чоловіків, часом незрозумілий для них саміх, десь на грані зради гендерних таємниць. Він розповідає про те, про що чоловіки зазвичай не говорять, чи то зі страху виглядати безпорадними, чи то для збереження свого надуманого статусу вищості. А що Гласко? Він ніби і відкриває ненароком таємниці чоловічої психіки, але тут же, як і герої його творів, спростовує і заперечує їх своїми словами і вчинками.
Постійне коливання між зневірою і коханням, пошук жінки, яка би стала божеством, і страх, що раптом зустрінеш таку жінку, бо оточуючий світ рано чи пізно знищить твоє святе почуття, ще щось просте і тому не очевидне, що відбирає відвагу в чоловіків. Відвагу повірити жінці і своєму коханню.
Може то сповідь і бажання вибачитися. А може то крик душі, яку так ніхто і не спромігся зрозуміти...


А тепер просто пара уривків з оповідання.

Вона кинула гроші на столик і ми підійшли до того старого, а я знову подивився на його набряклі вени і каламутні очі, хоч він і ніколи не вживав алкоголю. І навіть в тому нічному барі, до якого вчащав щоночі, ніколи не пив, лише ставив дівчатам та всякому, хто його про те просив, але сам ніколи не пив. Мав досить грошей, щоб повірити в те, що люди його люблять, але не був аж настільки багатим, щоб викликати їх ненависть.
...
Я не говорив ніц тій дівчині з оповідання Селінджера і ненавидів його за те, що то він вигадав її ім’я; але вона дійсно мала зелені очі і гарні уста і я думав про Естер; коли я побачив її вперше, вона стояла посередині зали, в якій їло триста людей, і щось говорила, а її худорляві плечі були темні і міцні і всі чоловіки в тій залі дивились на неї, але вона нічого про те не знала; була занадто гарною і занадто молодою, щоби зрозуміти ті погляди. Зовсім як та, котру я мав до неї і котру допіру потім, коли вже скінчила зі мною і почала з іншими, почала думати, що чоловіки її кохають; але не розуміла того ніколи, що вони ненавидять її, бо була занадто гарною, щоб хтось міг повірити, що справді покохає його і залишиться з ним. До розуміння того треба їй було ще пару літ; але потім, коли справді це зрозуміє, одночасно зрозуміє, що те знання їй ні до чого; і так діється з ними всіма.
...

Та дівчина йшла швидко і навіть мені важко було утримувати той темп; мала довгі ноги і була сильна як кіт і блискавична як кіт; отже йшли ми сонячною стороною вулиці, а той старий йшов за нами і я чув його рване дихання. Був полудень і люди спали, а я думав про те, як Естер колись сиділа зі мною і я пив, а вона ніц не казала, тільки дивилася на мене. Я не знав, про що з нею говорити, я ж бо міг їй сказати багато чого. Міг би їй сказати, що шукав її весь цей час і що я вже застарий, щоб вірити в те, що кожна жінка є курвою, і міг би їй сказати, що шукав святої, і що є ж бо ті святі, і якщо їх навіть нема серед нас, то вони є в нас; в наших змучених і втомлених серцях; в нашій згустлій важкій крові; в наших марних снах і в тому жагучому бажанні, яке ми вдаємо з іншими, з тими дешевими і швидкими, яких треба би було забувати, але ж вони все одно не забуваються. І міг би їй розповісти, що й всередині мене живе якась добра і свята; і міг би протягнути руку і сказати їй, що власне вона і є такою; але не зробив того. Був бо занадто сором’язливим; так думав я спочатку. А потім думав, що був по просту занадто дурним. Але зараз, коли Естер вже не було, знав, що був по просту занадто слабим, аби насправді мати святу жінку; але ж тоді був молодим і здоровим і міг би її мати, якби вмів забути про те, що було пережите, що знав і що сказали мені інші. Бо тоді ще не знав, що коли чоловік і жінка зустрічаються, щоб кохати, то зустрічаються десь в безлюдному місці, десь в самому центрі випаленої землі, куди не доходить ані звук, ані галас і куди не вертаються ті всі слова, які вона сказала іншим і які ти сказав іншим. І то правда, що з кожної з них можна зробити курву; але то тільки тому, що ми не вміємо з них зробити святих, а вони роблять тільки те, що ми можемо з ними зробити. Але я не потрафив нічого і небагато з тих чоловіків, яких знав, спромоглись би то зробити, а знав бо ж багатьох. Знав пілотів, що літали на літаках, які не хотіла страхувати жодна страхова установа; знав шістнадцятирічних терористів, котрі вбивали; і знав ще багато інших, а всі вони вміли добре пити, битися, коли не можна було інакше, і битися, коли можна було спокійно йти додому; і всі вони потрафили би жити у пустелі, в підпіллі і у в’язницях; але жоден з них не був аж настільки відважним, щоб насправді увірувати в доброту жінок; ані ті, що пили, ані ті, що вбивали, ані ті всі у в’язницях.Того не зміг і я, потрафив тільки думати, але не зміг би й сьогодні повірити; і зараз, йдучі вулицею, подумав собі, що буду проходити повз них і ніколи не скажу їм того; а певного дня зроблюся старим і буду вимушений платити за їх любов і говорити їм те, що вони мають мені сказати, коли їх молоді тіла будуть вимушені прийняти піт і запах мого повного смерті тіла. І вони мені то скажуть,  і тоді мені буде вже все одно, і я буду їх слухати, а міг би їм стільки сказати. І тоді скажу їм то все, а вони не будуть мене слухати, бо будуть поспішати до якогось з тих молодих, котрий не скаже їм ніц.
...
... і що сталося то лише тому, що я бачив її з тим її хлопцем, і що жінка сприймається через іншого чоловіка і тільки через нього, адже власне так я побачив Естер, коли вона стояла посередині зали і більше сотні чоловіків дивилося на неї; отже все скінчилося так само, як і почалося, і так повинно бути; і що завжди кінець є таким самим, як початок; і то все, що  відбувається весь час, відбувається між болем двох людей, і починається болем, і кінчається болем.
...

- Ще один коньяк - гукнув я кельнера.
- П’єш зашвидко.
- Не буду ж я сидіти тут цілу ніч.
- Все одно не можеш спати. То чому не міг би посидіти зі мною?
- Добре. Посиджу с тобою. Чи вже казав я тобі, що маєш зелені очі і гарні уста?
- Ти вже п’яний.
- То в твоїх інтересах. Буду то тепер говорити тобі цілу ніч.
- Але не будеш мені вірити.
- Не знаю. Може навіть тебе кохаю.
- Тільки вранці про те забудеш.
- Може. Забув же ж про ту історію з тим старим. Все забуваю.
- Це тому, що п’єш.
- Ні. П’ю тому, що не хочу того пам’ятати. Чи я не говорив про те, що він в кінці мав сказати?
- Ні. Ти був п’яний. Казав тільки, що то повинно статися на сходах і що я повинна простягнути йому руку, а він повинен йти за моєю рукою.
- Але ж він насправді казав тобі, що ти добра?
- так.
- Але ж я тобі того не говорив.
- Ні. Ти сказав мені тільки вчора ввечері, що не любиш тих нових книжок, і сказав чому. Казав, що нема в них постаті жінки. І що чоловікам вже не потрібні жінки, і що ціла та література є літературою психічних гомосексуалістів. І що не цікавлять тебе драми проституток і пиячок.
- Так воно і є.
- Сказав, що бракує тобі святих жінок.
- Завжди маю одну з них. Але вона є в мені.
- Розкажи мені про те.
Я був вже втомлений і не мав бажання пити далі. Вже знав, що не нап’юся, а завтрашній день буде жахливим. Заплатив і побачив, що мені вистачить ще грошей на кіно.
- Ні, Естер - сказав - Я вже втомився. Протягом всього дня намагаюся вигадати якусь історію про тебе і про дитину, яку міг би мати з тобою. Але нічого з того не виходить.

1966

А ще, я напевно, більше не буду публікувати своїх перекладів оповідань Марека Гласка, бо це чисте аматорство. На захист аматорів можна, правда, знайти два аргумента: по-перше, вони роблять все щиро, а по-друге, дратують професіоналів, що врешті-решт стимулює останніх робити свою роботу швидше і досконаліше.
А літературу треба читати мовою оригіналу. Щоб правильно відчути і зрозуміти.

А щоб правильно зрозуміти і відчути жінку треба мати відвагу в неї повірити. В її доброту. В її щирість. В її кохання.


Повний текст цього оповідання та інших творів М.Гласка польською мовою ви можете прочитати тут: Opowiem wam o Esther
Дописати коментар