Час платити (переклад статті з сайту Rzeczpospolita)

Це експрес-переклад статті Єнджея Білєцького (Jędrzej Bielecki ) Czas zapłaty

Вже тільки Європа може визволити Україну з обіймів олігархів, які паралізують розвиток країни з моменту її народження. Якщо цього шансу українці не використають, їх країні припаде роль російської провінції - пише з Києва журналіст "Речі Посполитої".

Ріг столичних вулиць Рогнединської та Шота Руставелі добре відображає стан країни. На одному розі салон Феррарі, на другому - Міністерство соціальної політики. З одного - святилище для кількох відсотків населення, які можуть собі дозволити практично все, на другому - установа, яка не може запропонувати переважній масі людей в принципі нічого .

Повсюдна корупція

На момент проголошення незалежності в 1991 році в Україні виникла інституційна порожнеча. Держава була настільки слабкою, що вона не змогла запобігти захопленню майже всього, за винятком землі, багатства жменькою людей. Деякі були зобов'язані своїй удачі спритністі та підприємництву, але абсолютна більшість забезпечила себе на покоління через приналежність до еліти комуністичної номенклатури або кримінальної мафії. То в ті часи виникли казкові маєтки  Ріната Ахметова, Віктора Пінчука та Ігоря Коломойського.

Проте, олігархи взяли під свій контроль не тільки великий бізнес, але майже кожен аспект функціонування держави. Більшість депутатів, міністрів, суддів, прокурорів і міліцейських начальників  то люди, залежні від магнатів і потрібні для їх обслуговування.

Очевидним симптомом того є повсюдна корупція в Україні. Дороги знаходяться в жахливому стані, тому що тендери виграють підприємці, пов'язані з владою,  які мають відбити сплачені хабарі, заощаджуючи на проведених роботах. Податкові установи розорюють підприємців, які хотіли б створити бізнес конкуруючий з олігархічним. Міліція закриває очі на дії тих, хто контролює державний апарат та використовує безжальні, часто незаконні методи проти тих, хто не має таких можливостей .

Олігархічна система влади визначила також політичну географію України. Перед розпадом Радянського Союзу промисловість зосереджувалася в основному в двох регіонах: Донецькому та Дніпропетровському. Не дивно, що власне тут виникли після 1991 року найбільші маєтності. Ахметов приватизував вугільні та металургійні підприємства, Пінчук, зять екс-президента Леоніда Кучми, - машинобудівні. Навіть великі гроші, які заробила Юлія Тимошенко за контрактами на імпорт російського газу, також були пов'язані з Донецьком і Дніпропетровськом, бо тут знаходились головні споживачі дешевого палива.

Донецьк рулить

Сьогодні ця концентрація влади стиснулася практично до одного центру. В Україні поширений анекдот: чому жителі Донецька бояться виходити на вулиці ? Тому, що можуть бути в будь-який час викраденими і доставленими до котрогось з міністерських кабінетів у Києві. Команда Віктора Януковича майже виключно "донецькі". Для людей з інших міст посад у владі вже не багато.

Однак, 90 відсотків суспільства в цій олігархічній системі  живе в умовах, які принаймні в деяких аспектах є гіршими, ніж у радянські часи. При зарплатах вчителя або лікаря в розмірі 1,5-2 тисяч. грн ( 600-800 злотих ), а робітника - 3000 гривень (1000  злотих), за квадратний метр в радянській багатоповерхівці в Києві треба заплатити 4,5-6 тисяч злотих. В магазини ціни на основні товари харчування та послуги, такі як таксі, безумовно, вищі, ніж у Варшаві. Безробіття теоретично є низьким, але тому, що мільйони українців виїхали на роботу до Росії чи на Захід, а інші повинні чекати іноді місяцями виплати жалюгідної заробітної плати. Охорона здоров'я є офіційно безкоштовною, але тепер самі ліки коштують дорого, а у випадку складної операції не обійтися без щедрих хабарів. Приїжджий з Польщі дістає враження, що люди на вулицях погано одягнені, апатичні, змучені. Така собі подорож у часі на два-три десятиліття назад.

З початку цього століття, незважаючи на відсутність реформ і корупцію, українська економіка протягом декількох років, попри все, досить динамічно розвивалася. Тоді стали використовувати "прості резерви", тобто усувати найбільші безглуздості, успадковані від радянської системи. Це тоді виник третій, поряд з олігархами і біднотою, шар українського суспільства: середній клас. Особливо його видно в Києві. То йому належать сновигаючі вулицями тойоти та ауді, то для нього відкрили свої магазини на головній магістралі міста - Хрещатику, деякі західні марки дорогого одягу та прикрас. Середній клас, в першу чергу менеджери, інженери, фахівці, які працюють на потреби олігархів, співробітники іноземних компаній, які вирішили інвестувати в Україну, іноді незалежні підприємці які, незважаючи на несправедливі суди і податкові органи якось вижили на ринку.

Ця оптимістична тенденція зміцнила Помаранчеву революцію. У 2004 році люди вірили , що з-під контролю олігархів може вийти не тільки економіка - або принаймні частина її - але також і світ політики.

Рецидив 90 -х років

Десять років по тому подібні міркування виглядають, на жаль, дуже наївними. Герой помаранчевої революції, Віктор Ющенко швидко потрапив в обійми олігархів, призначаючи вже в 2006 році прем'єр-міністром Януковича. Два роки по тому, фінансова криза вдарила з особливою силою по українській, нереформованій економіці. Найбільше при тому постраждав щойно виниклий середній клас. Мало того, що іноземні компанії пішли з України, але Янукович наказав банкам пов'язаним з олігархами фінансувати державу, щоб запобігти банкрутству. Таким чином, кредити для малого бізнесу закінчилися.

Після здобуття повної влади на президентських виборах у 2010 році, донецьке угрупування навколо Януковича з особливою силою почало знищувати незалежний від нього бізнес. Механізм був простий: або конкретний підприємець «добровільно» продає свою компанію, часто набагато нижче ринкової ціни, або змушений це зробити під тиском податкової інспекції чи прокуратури. Такі "ворожі поглинання" додатково підрізали вже й так надзвичайно слабе становище українського середнього класу.

Отже, повернулося те, що вже було в перше десятиліття незалежності. Україна знову стала країною контрастів родом з Латинської Америки чи Африки. І оскільки, врешті-решт, це не диктатура, Янукович, щоб залишитися при владі, зрештою, так само, як раніше Юлія Тимошенко, приречений на популізм. Звідси відсутність ринкових реформ і надання соціальних дотацій принаймні на частину комунальних послуг (метро в Києві коштує 80 грошів, відносно дешевим є опалення) .

На продовження такої політики Україна очевидно вже не має коштів. Сьогодні вже абсолютно ясно, що протягом останніх трьох років Янукович грав з Брюсселем в кішки-мишки, стверджуючи, що серйозно ставиться до укладення Угоди про асоціацію. Мета була іншою: отримати фінансування, щоб утримати від спаду економіку принаймні до 2015 року і перемогти на президентських виборах.

Але тут Янукович вперся в стіну. Вперше з моменту здобуття незалежності політика лавірування між ЄС і Росією виявилася неспроможною. Приходить час платити за два десятиліття занедбання реформ.

Тільки Союз

І Брюссель, і Москва за фінансову допомогу, яку президент нарахував у розмірі 150-165 мільярдів доларів, вимагають виконання умов, які не є прийнятними для нинішньої команди в Києві. ЄС хоче побудови в Україні правової держави. Це означатиме кінець нинішньої системи, продуктом якої є Янукович. Путін хоче приєднання України до російсько-казахсько-білоруського Митного союзу і де-факто перетворення України на губернію Російської Федерації.

Є багато ознак того, що як менше зло олігархи, за якими буде останнє слово, виберуть ту першу концепцію. У середу я зустрів на Євромайдані Петра Порошенка, "шоколадного короля" і одного з найбагатших українців. Незважаючи на низькі ціни на російський газ захитався хімічний бізнес Дмитра Фірташа, бо в країні беззаконня він не в змозі модернізувати свої заводи, так щоб вони були конкурентоспроможними на ринку. Рінат Ахметов дозволив своїм засобам масової інформації досить об'єктивне висвітлення нинішньої української революції. Банки, що належать олігархам, поносять втрати через примусовий викуп облігацій України. Ось ознаки того, що найбагатші люди в Україні з двох зол воліють Брюссель, а не Москву.

Асоціація з ЄС є єдиною надією на витягання України з лап нинішньої системи, тому що країна була не в стані створити гідного віри політичного класу, незалежного від олігархів. Юлія Тимошенко заробила один з найбільших маєтків в Україні, під час її правління дала можливість збагатитися багатьом своїм колегам. Щоправда, не піддався корупції з боку олігархів лідер партії УДАР Віталій Кличко, але наразі він добре проявив себе на рингу, а не в управлінні країною. Олег Тягнибок, лідер Свободи, дотримується скоріше крайніх, націоналістичних поглядів.

Чи ЄС дасть собі ради з таким викликом? Випадок Греції та Португалії, країн набагато менших, каже нам в тому сумніватися. З іншого боку, європейська інтеграція дозволила перетворення з диктатури в стабільну, процвітаючу демократію в Іспанії і Польщі. Сприяла також тому, що Ірландія вперше в історії стала багатішою (незважаючи на кризу) від Великої Британії, а війна між Німеччиною і Францією стала немислимою.

Реалізація положень Угоди про асоціацію, а потім, можливо й членство в займе в України не менше двох десятиліть. Враховуючи стагнацію з моменту здобуття незалежності, то можна було би вважати блискавичним темпом змін. І прекрасною перспективою для переважної більшості українців.