Це тексти моєї приятельки з ніком babcia_klozetowa, яка загубилася десь на просторах Північної Америки... Написане років 5-6 тому. Публікую зі сподіванням, що прочитає і відгукнеться.
ВЕРШНИКИ
Я люблю їздити верхи. Ще у шкільні роки вчащала на старий львівський іподром до секції кінної виїздки, чи як то там називалося. Зростом мене Господь не обділив, отже у жокеї піти мені не світило, та й конкур не для довготелесих. Порядки тоді були не теперішні. Усі витрати не секцію складалися з витрат на проїзд у тролейбусі №2 з центру на іподром та на купівлю якихось ласощів для улюбленого коника. Коні - найшляхетніші тварини у світі, спілкування з ними повертає нормальній людині душевну рівновагу і віру в існування гармонії людини і природи. Згодом на СКА відкрилася секція п’ятиборства, куди мене на превеликий жаль і занесло. Спочатку все було класно - коні, стрільба, фехтування, плавання, кроси, але на відміну від іподрому тут вимагався результат, потрібні були перемоги, бажано блискучі. Блискучих у мене не було. Отже на змагання я їздила як не третім номером, то запасним. Власне ці поїздки забезпечили чимало знайомств у світі п’ятиборства, що дозволяло мені згодом безперешкодно бувати за кулісами тих чи інших змагань у цьому виді спорту.
Оце закулісне життя спорту й відбило назавжди повагу до професійних спортсменів і професійного спорту. І власне коні стали причиною тої неповаги. У п’ятиборстві одним з п’яти видів є конкур – подолання перешкод верхи. Кожен учасник змагань отримує коня за результатами жеребкування. Ще з іподромських часів знала, що кожен кінь має свій характер і до нього треба мати підхід. Вміння познайомитись з конячкою, знайти спільну мову за дуже короткий час відведений регламентом змагань, було для мене запорукою успішного виступу в цьому виді. Не знайдеш спільної мови з конячкою – не буде вона тебе слухатись при подоланні перешкод, не дорахуєшся очок.
Одначе те, що я побачила у 1991 році на якихось всесоюзних змаганнях мене просто шокувало. Знайомство “спортсмена” з конем відбувалося за системою Павлова – коня відводять у закуточок (подалі від чужих очей) і починається наука: “спортсмен” видає певний характерний звук і одночасно періщить коня хлистом по найвразливіших місцях. За 10 хвилин таких вправ змордована конячка зачувши “звуковий сигнал” спортсмена годна ставати гопки, аби тільки не дістати удару хлистом. Але не всі знають, що коні не така примітивна худоба, як спортсмени. Коні мають почуття власної гідності і здатні демонструвати публічно свій протест. Деякі коні чомусь розуміють, що спортсмен не відважиться бити їх на публіці, і тому відмовляються слухати його власне під час змагань. Таких коней не люблять. Оскільки на кожного коня під час змагань припадає по 2-3 спортсмени, то після першого тура впертого коня уникають, як можуть.
Але тренери винаходять свої способи. На згаданих змаганнях тренер відомого спортсмена, якому жереб підкинув вперту конячку, не довго думаючи відвів конячку у кущі і обрізком труби вдарив по суглобу правої задньої ноги. Після чого покликав суддів і попрохав замінити кульгаву конячку на іншу. Спортсмен таки виграв змагання, а коник навіки розпрощався зі спортом. Коли я спитала свого товариша, що ж це за методи такі, він знизав плечима і сказав: “Життя таке!”.
Отакі вони, вершники.
Зрештою, вершники (за версією героя Л.Філатова) реально опанували світ. Вершників абсолютно не цікавлять наслідки їхніх вчинків і дій – вони по суті своїй не в змозі їх ні передбачати, ні усвідомити. Отже це не просто безвідповідальність, це системне, тупе нехтування інтересами навіть найближчого майбутнього. Для них найважливіше – їхати верхи.
Оскільки вершники не вміють передбачати наслідків, вони не в стані й будувати щось нового. Нове в ареалі панування вершників виникає всупереч їх волі, отже є загрозою їх існування, тому найважливіша їх задача – очолювати та придушувати будь-що таке нове або прогресивне. Ми є свідками виродження людства, як біологічної популяції. Бо в лідерів популяції, якими стали вершники, в процесі еволюції відбулася трансформація інстинкту самозбереження у комплекс рефлексів хапання, ковтання і знущання над собі подібними. Усі гальмівні імпульси не сприймаються, зник зворотній зв’язок, що регулює відчуття міри.
Вершники не є винаходом Сходу чи Заходу, соціалістичної чи капіталістичної ідеології. Вони є продуктом розвитку людської цивілізації і сучасних технологій. Ми самі виховали вершників на свою шию.
Це ми в комуністичні часи висували всякий непотріб у депутати, на партійну чи комсомольську роботу – аби йшли геть і не заважали працювати. Тепер вони злигалися з кримінальним світом, “панятія” якого є уособленням філософії вершника: царюють злодюги, а працюють мужики та лохи. Номенклатура прийняла бандитську філософію, а бандюки – номенклатурний досвід апаратної гри у владі.
Це ми у цілому світі віддаємо на виборах право приймати за нас рішення всіляким паскудним анальфабетам: бушам, єльциним, януковичам, кучмам, ющенкам, азаровим, лепперам, зваричам, качинським та іншим, які цинічно, окрутно, підступно по наших спинах і трупах собі подібних деруться нагору, до влади...
Озирніться, може якийсь такий вершничок вже лізе по вашій спині...
Для вершників релігія, мораль, сім’я, демократія, загальнолюдські цінності і свободи – це лишень приманка для коней (лохів, мужиків, пролетарів, ...), які їх везуть.
А як коні не схочуть везти? Пам’ятаєте як виховують коней? Спочатку по системі Павлова: звук – хлист. Звук будь-який: українець, москаль, бендера, гой, терорист, вахабіт, ісламіст, жид, католик, православний – кожна банда вершників має свій звук-гасло, та й свого батога. Ну, а тих впертих, непокірних – трубою, у кущах або в брамі. Зрештою, труба вже не в моді, поширення набув “інтелігентний інструмент” - бейсбольна біта, хоч бейсбол у нас так і не прижився. Та що там біта! Є ж телебачення, ЗМІ, журналісти і політологи.
Вас дратують “дотики” хлиста? Ви обурені?
Озирніться, чи часом до вас не наближається хтось з трубою...
© babcia_klozetowaОце закулісне життя спорту й відбило назавжди повагу до професійних спортсменів і професійного спорту. І власне коні стали причиною тої неповаги. У п’ятиборстві одним з п’яти видів є конкур – подолання перешкод верхи. Кожен учасник змагань отримує коня за результатами жеребкування. Ще з іподромських часів знала, що кожен кінь має свій характер і до нього треба мати підхід. Вміння познайомитись з конячкою, знайти спільну мову за дуже короткий час відведений регламентом змагань, було для мене запорукою успішного виступу в цьому виді. Не знайдеш спільної мови з конячкою – не буде вона тебе слухатись при подоланні перешкод, не дорахуєшся очок.
Одначе те, що я побачила у 1991 році на якихось всесоюзних змаганнях мене просто шокувало. Знайомство “спортсмена” з конем відбувалося за системою Павлова – коня відводять у закуточок (подалі від чужих очей) і починається наука: “спортсмен” видає певний характерний звук і одночасно періщить коня хлистом по найвразливіших місцях. За 10 хвилин таких вправ змордована конячка зачувши “звуковий сигнал” спортсмена годна ставати гопки, аби тільки не дістати удару хлистом. Але не всі знають, що коні не така примітивна худоба, як спортсмени. Коні мають почуття власної гідності і здатні демонструвати публічно свій протест. Деякі коні чомусь розуміють, що спортсмен не відважиться бити їх на публіці, і тому відмовляються слухати його власне під час змагань. Таких коней не люблять. Оскільки на кожного коня під час змагань припадає по 2-3 спортсмени, то після першого тура впертого коня уникають, як можуть.
Але тренери винаходять свої способи. На згаданих змаганнях тренер відомого спортсмена, якому жереб підкинув вперту конячку, не довго думаючи відвів конячку у кущі і обрізком труби вдарив по суглобу правої задньої ноги. Після чого покликав суддів і попрохав замінити кульгаву конячку на іншу. Спортсмен таки виграв змагання, а коник навіки розпрощався зі спортом. Коли я спитала свого товариша, що ж це за методи такі, він знизав плечима і сказав: “Життя таке!”.
Отакі вони, вершники.
Зрештою, вершники (за версією героя Л.Філатова) реально опанували світ. Вершників абсолютно не цікавлять наслідки їхніх вчинків і дій – вони по суті своїй не в змозі їх ні передбачати, ні усвідомити. Отже це не просто безвідповідальність, це системне, тупе нехтування інтересами навіть найближчого майбутнього. Для них найважливіше – їхати верхи.
Оскільки вершники не вміють передбачати наслідків, вони не в стані й будувати щось нового. Нове в ареалі панування вершників виникає всупереч їх волі, отже є загрозою їх існування, тому найважливіша їх задача – очолювати та придушувати будь-що таке нове або прогресивне. Ми є свідками виродження людства, як біологічної популяції. Бо в лідерів популяції, якими стали вершники, в процесі еволюції відбулася трансформація інстинкту самозбереження у комплекс рефлексів хапання, ковтання і знущання над собі подібними. Усі гальмівні імпульси не сприймаються, зник зворотній зв’язок, що регулює відчуття міри.
Вершники не є винаходом Сходу чи Заходу, соціалістичної чи капіталістичної ідеології. Вони є продуктом розвитку людської цивілізації і сучасних технологій. Ми самі виховали вершників на свою шию.
Це ми в комуністичні часи висували всякий непотріб у депутати, на партійну чи комсомольську роботу – аби йшли геть і не заважали працювати. Тепер вони злигалися з кримінальним світом, “панятія” якого є уособленням філософії вершника: царюють злодюги, а працюють мужики та лохи. Номенклатура прийняла бандитську філософію, а бандюки – номенклатурний досвід апаратної гри у владі.
Це ми у цілому світі віддаємо на виборах право приймати за нас рішення всіляким паскудним анальфабетам: бушам, єльциним, януковичам, кучмам, ющенкам, азаровим, лепперам, зваричам, качинським та іншим, які цинічно, окрутно, підступно по наших спинах і трупах собі подібних деруться нагору, до влади...
Озирніться, може якийсь такий вершничок вже лізе по вашій спині...
Для вершників релігія, мораль, сім’я, демократія, загальнолюдські цінності і свободи – це лишень приманка для коней (лохів, мужиків, пролетарів, ...), які їх везуть.
А як коні не схочуть везти? Пам’ятаєте як виховують коней? Спочатку по системі Павлова: звук – хлист. Звук будь-який: українець, москаль, бендера, гой, терорист, вахабіт, ісламіст, жид, католик, православний – кожна банда вершників має свій звук-гасло, та й свого батога. Ну, а тих впертих, непокірних – трубою, у кущах або в брамі. Зрештою, труба вже не в моді, поширення набув “інтелігентний інструмент” - бейсбольна біта, хоч бейсбол у нас так і не прижився. Та що там біта! Є ж телебачення, ЗМІ, журналісти і політологи.
Вас дратують “дотики” хлиста? Ви обурені?
Озирніться, чи часом до вас не наближається хтось з трубою...
Немає коментарів:
Дописати коментар