"Мабуть, те, що всі вони майже без винятків були ще не людьми в сучасному сенсі цього слова, а заготовками, болванками, з яких тільки криваві століття історії викують колись насправді горду і вільну людину. Вони були пасивні, жадні і неймовірно, фантастично еґоїстичні. Психологічно майже всі вони були рабами - рабами віри, рабами собі подібних, рабами дрібних пристрастей, рабами користолюбства. І якщо волею Провидіння хтось із них народжувався чи раптом ставав паном, він не знав, що робити зі своєю свободою. Він знову поспішав стати рабом - рабом багатства, рабом протиприродніх надмірностей, рабом розпусних друзів, рабом своїх рабів. Переважна більшість з них ні в чому не була винна. Вони були занадто пасивними і занадто невігласами. Рабство їхнє спиралося на пасивності і невігластві, а невігластво і пасивність знову і знову породжували рабство. Якби всі вони були однаковими, опустилися б руки і не було б на що сподіватися. Але всеж-таки вони були людьми, носіями іскри розуму. І безперервно, то тут, то там спалахували і займалися в товщі їх маси вогники неймовірно далекого але неминучого майбутнього. Спалахували, незважаючи ні на що. Незважаючи на всю їх здавалось би нікчемність. Незважаючи на гніт. Незважаючи на те, що їх затоптували чобітьми.
Незважаючи на те, що вони не були потрібні нікому в світі і всі в цьому світі були проти них. Незважаючи на те, що в найкращому випадку вони могли розраховувати лише на здивовано-зневажливу жалість....
Вони не знали, що майбутнє за них, що майбутнє без них неможливе. Вони не знали, що в цьому світі страшних привидів минулого вони є єдиною радістю майбутнього, що вони - фермент, вітамін в організмі суспільства. Знищіть цей вітамін і суспільство почне загнивати, почнеться соціальна цинга, послабнуть м’язи, очі втратять гостроту зору, повивалюються зуби. Жодна держава не може розвиватися без науки - її просто знищать сусіди. Без мистецтв і загальної культури держава втрачає здатність до самокритики, починає сприяти розвитку хибних тенденцій, починає щосекундно породжувати лицемірів і покидьків, розвиває в громадянах споживацтво і самовпевненість, і врешті стає жертвою більш розсудливих сусідів. Можна скільки завгодно переслідувати книжників-розумників, забороняти науки, нищити мистецтва, але рано чи пізно доводиться схаменутися і скрегочучи зубами відкривати дорогу всьому тому, що є таким ненависним для владолюбивих тупиць і невігласів.. І як би не зневажали знання ці сірі люди, що стоять при владі, вони ніц не можуть зробити проти історичної об’єктивності, вони можуть тільки пригальмувати, але не зупинити. Зневажаючі і боячісь знання, вони всеж-таки неминуче приходять до заохочення знання, лише для того щоб втриматись при владі. Рано чи пізно їм доводиться дозволяти універсітети, наукові товариства, створювати дослідницькі центри, обсерваторії, лабораторії, готувати кадри людей думки і знання, людей їм вже непідконтрольних, людей з іншою психологією, з суттєво іншими потребами, а ці люди не можуть існувати, а тим більше функціонувати, в попередній атмосфері низького користолюбства, кухонних інтересів, тупого самовдоволення і сугубо плотських потреб. Їм потрібна нова атмосфера - атмосфера всезагального і всеохоплюючого пізнання, просякнута творчім напруженням, вони потребують письменників, художників, композиторів і сірі люди при владі вимушені йти і на цю поступку. Той, хто опирається, буде зметений хитрішими суперниками у боротьбі за владу, але той, хто йде на цю поступку, неминучо й парадоксально, проти своєї волі риє тим самим собі могилу. Бо смертельним є для неосвічених егоїстів і фанатиків зростання культури народу у всьому діапазоні - від природничих досліджень до здатності захоплюватись справжньою музикою...."
Така от трохи романтично-наївна концепція, але чиста і чесна
Це уривок з повісті братів Стругацьких "Трудно бути богом", опублікованої майже 50 років тому - у 1964 році.
Уявіть, наскільки революційною вона виглядала в ті часи - часи влади скаженої сірості, вимушеної терпіти інтелектуалів не забуваючи при нагоді запроторити когось з них за ґрати.
Зараз при владі сірість не менш скажена, бо більш тупа і цинічна, але й їй то не минеться. Шкода, що скоріше пізно, ніж рано.
Але ж багато залежить від нас.
І головне - від загального рівня культури народу. Пам’ятаєте кого першими знищили совєти після анексії Західної України? Правильно, "Просвіту", кооператорів і вчителів - носіїв і розповсюдників "неправильної" культури.
Тому вибір у цих виборах простий: або перемагати, або в рабство "пакращєння", хтось там може й до старшого раба дослужиться.
Незважаючи на те, що вони не були потрібні нікому в світі і всі в цьому світі були проти них. Незважаючи на те, що в найкращому випадку вони могли розраховувати лише на здивовано-зневажливу жалість....
Вони не знали, що майбутнє за них, що майбутнє без них неможливе. Вони не знали, що в цьому світі страшних привидів минулого вони є єдиною радістю майбутнього, що вони - фермент, вітамін в організмі суспільства. Знищіть цей вітамін і суспільство почне загнивати, почнеться соціальна цинга, послабнуть м’язи, очі втратять гостроту зору, повивалюються зуби. Жодна держава не може розвиватися без науки - її просто знищать сусіди. Без мистецтв і загальної культури держава втрачає здатність до самокритики, починає сприяти розвитку хибних тенденцій, починає щосекундно породжувати лицемірів і покидьків, розвиває в громадянах споживацтво і самовпевненість, і врешті стає жертвою більш розсудливих сусідів. Можна скільки завгодно переслідувати книжників-розумників, забороняти науки, нищити мистецтва, але рано чи пізно доводиться схаменутися і скрегочучи зубами відкривати дорогу всьому тому, що є таким ненависним для владолюбивих тупиць і невігласів.. І як би не зневажали знання ці сірі люди, що стоять при владі, вони ніц не можуть зробити проти історичної об’єктивності, вони можуть тільки пригальмувати, але не зупинити. Зневажаючі і боячісь знання, вони всеж-таки неминуче приходять до заохочення знання, лише для того щоб втриматись при владі. Рано чи пізно їм доводиться дозволяти універсітети, наукові товариства, створювати дослідницькі центри, обсерваторії, лабораторії, готувати кадри людей думки і знання, людей їм вже непідконтрольних, людей з іншою психологією, з суттєво іншими потребами, а ці люди не можуть існувати, а тим більше функціонувати, в попередній атмосфері низького користолюбства, кухонних інтересів, тупого самовдоволення і сугубо плотських потреб. Їм потрібна нова атмосфера - атмосфера всезагального і всеохоплюючого пізнання, просякнута творчім напруженням, вони потребують письменників, художників, композиторів і сірі люди при владі вимушені йти і на цю поступку. Той, хто опирається, буде зметений хитрішими суперниками у боротьбі за владу, але той, хто йде на цю поступку, неминучо й парадоксально, проти своєї волі риє тим самим собі могилу. Бо смертельним є для неосвічених егоїстів і фанатиків зростання культури народу у всьому діапазоні - від природничих досліджень до здатності захоплюватись справжньою музикою...."
Така от трохи романтично-наївна концепція, але чиста і чесна
Це уривок з повісті братів Стругацьких "Трудно бути богом", опублікованої майже 50 років тому - у 1964 році.
Уявіть, наскільки революційною вона виглядала в ті часи - часи влади скаженої сірості, вимушеної терпіти інтелектуалів не забуваючи при нагоді запроторити когось з них за ґрати.
Зараз при владі сірість не менш скажена, бо більш тупа і цинічна, але й їй то не минеться. Шкода, що скоріше пізно, ніж рано.
Але ж багато залежить від нас.
І головне - від загального рівня культури народу. Пам’ятаєте кого першими знищили совєти після анексії Західної України? Правильно, "Просвіту", кооператорів і вчителів - носіїв і розповсюдників "неправильної" культури.
Тому вибір у цих виборах простий: або перемагати, або в рабство "пакращєння", хтось там може й до старшого раба дослужиться.
Немає коментарів:
Дописати коментар