Неправда, шановні!
Я не люблю тільки попів. Це в нас традиція така, родинна - це раз, а, по-друге, є і різниця між Священиками і попами. Така сама, як між Українцями і рагулями, Росіянами і москалями, Євреями і жидами. Щоб було зрозуміло: піп (незалежно від конфесії) - це священик-рагуль.
А тепер про родинні традиції. 1919 року помер мій пра-прадід Трохим, дід мого діда Андрія. Сталося то в селі на Луганщині у лиху годину громадянської війни. Готували похорон і поминки. Зима люта, банди туди-суди соваються. "Бандами" у діда звалося будь-яке бидло зі зброєю - білі, червоні, зелені, пізніше - менти, НКВД, гітлерівці і червона армія, і це попри те, що й сам, й діти і племінники, і онуки в деяких з цих "банд" час від часу служили :)
Так от, напередодні похорону до села завітала котрась "банда" - реквізувати харчі, бо село було багате з двома церквами і дідовим паровим млином (ще й досі працює, до речі, кажуть). "Банда" правильно зметикувала і пішла до хати священика найбільшої церкви. Священик той був геть не бідний, але скнара страшний (як і його діти й онуки, з якими знався я особисто), тому, знаючи, що в хаті діда поминки готують, відправив банду по харчі туди.
Банда, то є банда, - вдерлася на подвір’я та до хати та й діда за петельки: "Харчі віддавай!". А дід, то мій дід! У мене по всіх лініях в роду чоловіки скажені і нестримні. Хапнув батога та почав періщити направо й наліво страшенно лаючись. Треба сказати, що лаявся він страшно і фігурно, але без жодного матюка, в тих краях ще довго не матюкалися, вже аж повоєнне покоління потроху розпсючилося. Отаман тої банди дістав привселюдно по пиці батогом, тому стерпіти не міг і велів діда розстріляти, а хату спалити. Як там баба Дуня вимолила дідові життя - ніхто не знає, чи просто не говорить, але дід лишився живий, хоча все в нього позабирали і збіжжя, і коні, і худобу, і птицю та й речі з хати, що цінніші повитягали. Ще й до того страшно всіх побили так, що дідова сестра баба Марія через три дні вмерла.
Пра-прадіда Трохима на другий день таки поховали, але священика просили з другої церкви. Поминки таки справили - сусіди помогли, бо дід Трохим був у всьому тому Старобільському повіті людиною шанованою, бо знав грамоту і троха судову практику, отже вмів документи правильно складати. Такий ніби народний писар був.
А дід з того часу до церкви ніколи не ходив і попам грошей ніколи не давав. Місяць по тому син побитої бандою до смерті баби Марії, дядько Грицько, того попа-зрадника застрілив як собаку, та й втік до червоної банди, де служив аж до своєї смерті у 1941 року в боях десь під Золотоношею.
Діда сильно зламали в часи розкуркулення і голодомору, але не матюкався він до кінця днів своїх. Ага, і сватом у діда згодом став той другий священик, що з ним діда Трохима ховали. Баба Дуня померла 1947 року, з того часу дід любив тільки свою родину та бджіл, які його ніколи не кусали.
А правдивих священиків маю трохи серед знайомих. Різних конфесій. Серед них є і мулла, і рабин, і навіть був піп-розстрига Іван, царствіє йому небесне і земля пухом, який біблію напам’ять знав і українською і російською, чим часом на пиво заробляв. Людина з фантастично доброю освітою і фантастично доброю душею.
Священиків я поважаю.
Але попів є наразі набагато більше. І нема на то ради
Немає коментарів:
Дописати коментар