Продовження (початок тут)
Сергій Капиця:
Історія десяти мільярдів
Звихнувся час
На уроках історії багато хто з школярів дивується: чому історичні періоди робляться з часом все коротшими і коротшими? Верхній палеоліт тривав близько мільйона років, а на решту історії людства лишилося тільки півмільйона. Середні віки – тисяча років, лишається тільки п’ятсот. Від верхнього палеоліту до середньовіччя історія, схоже, прискорилася в тисячу разів.
Це явище добре відоме історикам і філософам. Історична періодизація відбувається не за астрономічним часом, який тече рівномірно і незалежно від історії людства, а за власним часом системи. Власний же час підпорядковується тій самій залежності, що й споживання енергії чи приріст населення: він тече тим швидше, чим вища складність нашої системи, тобто чим більше людей живе на Землі.
Коли я починав цю роботу, то не передбачав, що з моєї моделі логічно випливає періодизація історії від палеоліту до наших днів. Якщо вважати, що історія вимірюється не кількістю обертів Землі довкола Сонця, а кількістю прожитих людських життів, тоді моментально стає зрозумілим скорочення історичних періодів. Палеоліт тривав мільйон років, але чисельність наших предків складала тоді щось близько ста тисяч - виходить, що загальна кількість людей, які жили в палеоліті, складала близько десяти мільярдів. Рівно така сама кількість людей пройшла по землі й за тисячу років середньовіччя (чисельність людства – декілька сотень мільйонів), і за сто двадцять п’ять років новітньої історії.
Таким чином, наша демографічна модель нарізає всю історію людства на однакові (не за тривалістю, а за змістовністю) відрізки, протягом кожного з яких жило близько десяти мільярдів людей. Найдивовижніше, що власне така періодизація існувала в історії й палеонтології задовго до появи глобальних демографічних моделей. Все ж таки гуманітаріям, при всіх їх проблемах з математикою, не можна відмовити в інтуїції.
Зараз десять мільярдів людей проходять землею лише за півстоліття. Це означає, що історична епоха «стиснулась» до одного покоління. Не помічати цього вже неможливо. Сьогоднішні підлітки не розуміють, про що співала тридцять років тому Алла Пугачова: «і пєрєждать нє сможеш ти трьох чєловєк у автомата» - якого автомату? Навіщо чекати? Сталін, Ленін, Бонапарт, Навуходоносор – для них це те, що в граматиці називається «плюсквамперфект» - давно минулий час. Зараз модно нарікати на розрив зв’язків між поколіннями, на вмирання традицій – але, можливо, це природний наслідок прискорення історії. Якщо кожне покоління живе у власній епосі, спадок попередніх епох йому може просто не знадобитися.
Початок нового
Стиснення історичного часу зараз дійшло до своєї межі, воно обмежене ефективним часом тривання покоління – близько сорока п’яти років. Це означає, що вже не може продовжуватись гіперболічне зростання чисельності людей – головний закон зростання просто зобов’язаний змінитися. І він вже змінюється. Згідно з формулою, сьогодні нас повинно бути близько десяти мільярдів. А нас лише тільки сім: три мільярди – це не маленька різниця, її можна виміряти і витлумачити. На наших очах відбувається демографічний перехід – перелом від нестримного зростання населення до якогось іншого способу прогресу.
Багатьом чомусь подобається вбачати в цьому ознаки насування катастрофи. Але катастрофа тут, радше в головах людей, ніж у дійсності. Фізик назвав би те, що відбувається, фазовим переходом: ви ставите каструлю з водою на вогонь і тривалий час нічого не відбувається, тільки піднімаються поодинокі бульбашки. А потім раптом все скипає. Ось так і людство: повільно йде накопичення внутрішньої енергії, а потім раптом все набуває нового вигляду.
Гарне порівняння – сплав лісу гірськими річками. Багато з річок у нас маловодні, тому люди роблять так: будують невелику греблю, накопичують певну кількість колод, а потім раптово відкривають шлюзи. І річкою біжить хвиля, яка несе на собі колоди, вона біжить швидше, ніж течія самої річки. Найстрашніше місце тут – це сам перехід, де дим коромислом, де спокійний плин вгорі і внизу розділений ділянкою хаотичного руху. Це й є те, що відбувається зараз.
Приблизно в 1995 році людство пройшло через максимум швидкості зростання, коли народжувалось вісімдесят мільйонів осіб щорічно. З тих часів зростання встигло значно зменшитись. Демографічний перехід – це перехід від режиму росту до стабілізації населення на рівні не більше десяти мільярдів. Прогрес, ясна річ, буде тривати, але йтиме в іншому темпі і на іншому рівні.
Я думаю, що багато з негативних моментів, які ми зараз переживаємо, - і фінансова криза, і моральна криза, і невпорядкованість життя – це стресовий, нерівноважний стан, пов’язаний з раптовістю настання цього перехідного періоду. В певному сенсі ми потрапили у самісіньке пекло. Ми звикли, що нестримне зростання – це наш закон життя. Наша мораль, суспільні усталення, цінності, все було пристосовано до того режиму розвитку, який був незмінним протягом всієї історії, а тепер змінюється.
Причому змінюється дуже швидко. І статистичні дані, і математична модель, все вказує на те, що тривалість переходу складатиме менше ста років. Це при тому, що перехід відбувається неодночасно в різних країнах. Коли Освальд Шпенглер писав про «Сутінки Європи», він, можливо, мав на увазі перші ознаки процесу: саме поняття «демографічного переходу» було вперше сформульоване демографом Ландрі на прикладі Франції. Але зараз процес охоплює вже й менш розвинені країни: практично зупинився приріст населення Росії, стабілізується населення Китаю. Можливо, що прообрази майбутнього світу треба шукати в регіонах, які першими увійшли в зону переходу, - наприклад, в Скандинавії.
Цікаво, що в процесі «демографічного переходу» відстаючі країни швидко доганяють тих, хто став на цей шлях раніше. У піонерів – Франції і Швеції – процес стабілізації населення зайняв півтора століття, а пік прийшовся на межу XIX і ХХ століть. А ось, наприклад, в Коста-Ріці або у Шрі-Ланці, які пройшли пік швидкості зростання у вісімдесятих, весь перехід займає декілька десятиліть. Чим пізніше країна входить в фазу стабілізації, тим гостріше ця фаза проходить. Росія в цьому сенсі тяжіє скоріш до країн Європи – пік швидкості приросту в нас лишився позаду, ще в тридцятих, - а тому може розраховувати на більш м’який сценарій переходу.
Зрозуміло, що є підстави побоюватись цієї нерівномірності процесу в різних країнах, яка може призводити до різкого перерозподілу багатства і впливу. Одна з популярних «лякалок» - ісламізація. Але ісламізація приходить і відходить, як вже неодноразово в історії приходили і відходили релігійні системи. Закон зростання народонаселення не змінили ні хрестові походи, ні завоювання Александра Македонського. Так само незаперечно закони будуть діяти й в період демографічного переходу. Я не можу гарантувати, що все відбудеться мирно, але не думаю, що процес буде аж настільки драматичним. Можливо, це просто мій оптимізм проти песимізму інших. Песимізм завжди був значно більш модною течією, але я радше оптиміст. Мій товариш, Жорес Алфьоров, говорить, що тут лишилися самі лише оптимісти, тому що песимісти виїхали.
Мене часто питають про рецепти – вони звикли питати, але я не готовий відповідати. Я не можу запропонувати готові відповіді, щоби створити собі образ пророка. Я не пророк, я ще тільки вчуся. Історія – як погода. У природи нема поганої погоди. Ми живемо в певних обставинах, і треба приймати і розуміти ці обставини. Мені видається, що крок до розуміння зроблено. Не знаю, як будуть розвиватися ці уявлення у наступних поколінь; це їх проблеми. Я зробив те, що зробив: показав, як ми підійшли до точки переходу, і показав його траєкторію. Не можу вам пообіцяти, що найстрашніше вже позаду. Але «страшне» - поняття суб’єктивне.
Вітаю всіх хто дочитав до кінця. Хочу пояснити, чому переклав текст на українську. Мені здалося, що в україномовному науковому сегменті бракує такого роду науково-популярних текстів. Та й такого Популяризатора науки в україномовному сегменті я щось не бачу. Покійний Павло Джуль намагався у другій половині 90-х організувати видавництво україномовної версії часопису "Science", але не судилося. Крім сигнального номеру я так нічого і не бачив. Не буде яскравих наукових і науково-популярних текстів українською про фундаментальні проблеми людства, не буде потоку фантазії українською, не буде й мови цивілізованої країни. Не буде мови, не стане нації.
Не буде яскравих україномовних популяризаторів науки - буде потяг до совка, бо нема чим відповісти на потребу у якісних знаннях - не всі аж так добре добре володіють англійською. Амінь.
І дозволу в "Сноба" на переклад і публікацію я не питав. Думаю, що Сергій Петрович би згоду дав.
Не думаю, щоб він згадав довготелесого самовпевненого відчайдушного нахабу, який сперечався з ним на співбесіді. Він дав мені тоді 8 задач:
- Полтора часа вам хватит?
Дивлюся на задачі.
- Ну, хотя бы два, чтоб обозначить методику решения. До конца все решить не смогу.
Хитрувата посмішка і погляд з іскрою здивування
- Ладно, пусть будет два.
За дві години вдалося розв'язати чотири задачі, решта ніяк не вкладались в рамки моїх знань. Але пасувати не випадало. Нафантазував хоч приблизні можливі шляхи розв'язку. По двох годинах продовжили. На розв'язані задачі він лише кинув оком і схвально кивнув. Взяв в руки решту аркушів з розв'язками і подивився на мене з усмішкою.
- Если б вы хорошо знали физику, то знали бы, что эти задачи уже двести лет никто не может решить.
- Так я ж написал там в пояснении, что нет подходящего математического аппарата. но решать можно примерно вот так, как там написано.
- Теперь я точно знаю, что вы с Украины. И не потому, что у вас "г" фрикативвное (я й слова такого не знав!), а потому, что вы упрямый. Вот и четыре задачи, которые вы решили, вы их решили правильно, но так никто не делает. Есть же каноны!
- По канонам затушевывается физический смысл - вперся я - Я ж поступаю на прикладную физику, а не на теоретическую!
- Ну ладно, а вот эти нерешаемые задачи, что у вас за логика? Откуда вы все это берете. Вот эти две - интересный подход, но я просто чувствую, что неверный. Или я просто не понимаю логики вашего прикладного мишления? Нет, я решительно ее не понимаю! Послушайте, вы не хотите у меня на кафедре поработать лаборантом, а на следующий год еще раз попробовать поступить?
- А нельзя сейчас поступить и по вечерам работать лаборантом? - повеселішав я.
- Ну, ладно, у нас сегодня суббота, приходите в понедельник сюда к трем часам, я подумаю, вы подумаете и примем решение.
Я подумав. Річард Фейнман і Роберт Вуд мені подобалися більше, ніж Капиця.
В понеділок у призначений час мій потяг наближався до Львова, де мене чекала хвора мама, довгоноге найшаленіше кохання мого життя і проблема вибору: електроніка в Політехніці, мехмат, фізфак чи біофак університету, а може всеж-таки медичний?
Знайомство з фізтехом подарувало мені на пару десятків років нахабну фразу-аргумент у суперечках: "Я вам не дивуюся, моєї логіки навіть Капиця не розумів. Я вам нічим не можу допомогти". Друге, що я виніс з цього життєвого епізоду: вчитися треба постійно і самому, постійно змінювати сфери діяльності і професійних зацікавлень.
Обіцяні посилання на статті по демографічній теорії С.П.Капиці (все там можна скачати в форматах для електронних книжок)
Немає коментарів:
Дописати коментар