В питаннях Білорусі Захід є або дуже слабким, або жахливо цинічним. Частина І

   

 Нижче подані фрагменти інтерв'ю відомого польського політика, публіциста і науковця Павла Коваля щодо останніх подій в Білорусі.

    Текст мав би бути цікавим для громадян України, які, зазвичай, оцінюють політичні події дуже емоційно, не замислюючись. Ну, така в нас політична культура. Поляки не є суперавторитетами в політиці, але багатовіковий досвід існування в оточенні потужних імперій змусив їх давати політичну оцінку подіям більш з позицій здорового глузду, ніж емоцій.

    Зверніть також увагу на певну зверхність в оцінці пострадянських країн, часом вона обґрунтована. Ще один момент: навіть поляки, які живуть поряд з нами в парі сотень кілометрів, багато чого не розуміють (або не хочуть?) з наших (пострадянських) реалій. Що ж тоді вже говорити про французів з всякими греками та іспанцями? J

    Вибачайте за недбалість оформлення тексту і можливі помилки у граматиці та пунктуації, але хотілось зробити переклад якнайшвидше, щоб текст не втратив актуальності. Ну й прогнози справдити в режимі реального часу і реальних подій є можливість. Та й оцінити перспективи України і причини появи «слуг» і «голосів» у нашому політикумі, рівно, як і оцінити роль грантових ГОшок і справжні цілі їх створення та існування в Україні.

В питаннях Білорусі Захід є або дуже слабким, або жахливо цинічним (розмова з Павлом Ковалем). Частина І

Міхал Сутовскі – Публіцист видання Krytyka Polityczna

- Країни Євросоюзу та й США були неспроможні протягом декількох днів гарантувати ні безпеки одній особі у власній країні, ні забезпечити їй простору для політичної діяльності. То несподіваний і дуже поганий сигнал - говорить депутат польського сейму Павел Коваль в розмові з Міхалом Сутовскім.

Міхал Сутовскі: Що означає для білоруських протестів виїзд з країни Світлани Ціхановської, кандидатки від опозиції на посаду президента країни?

Павел Коваль: Ми не знаємо дипломатичного підґрунтя цієї події, але вона напевно буде ключовою з точки зору розвитку революції.

Що це означає - «дипломатичне підґрунтя»?

Чи її виїзд до Литви був просто примусом білоруських спецслужб, а Литва прийняла її в рамках гуманітарного жесту? Це б означало, що Захід не в змозі не тільки підтримати опозицію, але й навіть гарантувати головній постаті опозиції фізичну безпеку в Білорусі. Чи може то був геополітичний крок, тобто еміграція відбулася на підставі якоїсь ширшої домовленості за лаштунками когось з Заходу, або Москви і білоруської влади, щоб не допустити ескалації невигідного для всіх протесту? Якщо якась з глобальних сил…

Американці?

Якщо якась з глобальних сил, з числа тих, які мають відповідні можливості, прийняла рішення щодо її вивезення за кордон, то в тій справі мусили домовитись представники Заходу з росіянами. А це означало би, що досягнута стратегічна домовленість щодо придушення революції.

Це можливе?

Наразі мені здаються можливими два пояснення всієї цієї ситуації з опозиційною кандидаткою. Перше, що Захід не готовий до конфронтації з Росією настільки, що не може примушувати Лукашенка до гарантій безпеки і можливості політичної діяльності для Ціхановської. І це означало б, що Захід є дуже слабим. Друге, що Захід домовився з Росією і Білоруссю про її вивезення до Литви, що, у свою чергу, означало б, що він є достатньо міцним, але жахливо цинічним. Тоді, звичайно, виникає питання, чому Ціхановській було наказано прочитати заяву, чому її так принижували. Хоча, ясна річ, це могло бути елементом, несподівано дописаним Лукашенком до вже досягнутої домовленості…

Тож ми не знаємо, чи дійшло до такої домовленості. У будь-якому випадку, що означає для опозиції її виїзд?

Безумовно, успіхом влади є факт, що її вдалося змусити до такої поведінки, до самокритики, за допомогою брутальних методів "переконування", ймовірно через погрози її ув’язнення або багаторічного вироку для її чоловіка. Це все серйозно послаблює моральний дух протестуючих, хоча, як видно, це не зірвало акцій протесту. Тим не менше Ціхановська зробилася головною фігурою нинішньої політичної опозиції.

Хоча й досить випадковою, бо просто замінила свого чоловіка в ролі кандидата.

Може й випадковою, тим не менш, вдало вибраною. Опинившись в новій для себе ситуації вона реалізувала цікаву концепцію позаполітичної опозиціонерки, яка протиставила себе існуючому істеблішменту як такому, і, одночасно, зробила виклик традиційній для цієї частини світу ролі чоловіків у політиці. Вибудовала оригінальну модель лідерства, здається теж, що ця кампанія її загартувала, що вона має багато спільного з нинішньою президенткою Естонії або президенткою Словаччини. Напевно в іншій країні Ціхановська прекрасно би дала собі ради. На жаль, її виїзд серйозно послабить опозиційний рух. Сильне керівництво є умовою довготривалого спротиву. Це буде видно за деякий час, за пару днів, коли масштаб протестів може зменшитись, але необхідність підтримки опору в інших формах, скоріше за все, буде очевидною.

Отже, чи Захід – абстрагуючись від припущень щодо нібито його домовленості з Росією – поводився в справі Білорусі належним чином? Чи міг він реально зробити більше?

Звичайно, входити у конфронтацію з Росією через Білорусь – дуже складна справа для Заходу. Тим не менш, той факт, що ні Європейський Союз, ні американці протягом декількох днів не змогли гарантувати безпеку однієї людини у власній країні, або забезпечити їй простір для політичної діяльності, є дивовижним і дуже поганим сигналом, що говорить про слабкість.

Але як би то мало виглядати? Захід змушує Лукашенка, щоб той дозволив своїй суперниці організовувати людей проти нього?

Ну, завдяки власне такому механізму Польща мала у 80-х Лєха Валенсу – без американської підтримки і гарантій він не міг би робити того, що робив. Так, лідер «Солідарності» був інтернований. Але треба пам’ятати, що навіть інтернування, як тимчасовий стан, є однією з моделей діяльності опозиції в країні. Це незручно, для декого це може бути трудним досвідом, але це не є виправна колонія і це дає можливість легше повернутися до політичної діяльності на місцях.

То чому зараз Захід не міг змусити до чогось подібного?Ясна річ, що не йдеться про буквальне повторення моделі з інтернуванням! Можна було просто поставити питання руба: вчорашня суперниця в виборах не може наступного дня після них опинитися у в’язниці чи піддаватися кримінальному переслідуванню. Це мав би бути план-мінімум. Основна проблема – це звичайно страх перед конфронтацією з Росією, особливо з врахуванням того факту, що все частіше повертається ідея перезавантаження. Крім того, досвід Заходу в цьому регіоні після останньої української революції є неоднозначним: є позитивні і негативні елементи. Європейський Союз вже звик, що в Білорусі раз на декілька років відбуваються якісь вибори, що, ясна річ, що вони не є ні вільними, ні чесними, але потім все ретушується і згладжується. Коротше кажучи, Захід не був готовій до такої мобілізації білоруського суспільства. Тим часом виявилося, що одночасно зіграли економічні і суспільні фактори, що виросло нове покоління білорусів, які поїздили трохи світом і мають доступ до незалежних ЗМІ. І в результаті хвиля протестів виявилася дуже сильною – забракло лише підтримки Заходу.

Забракло для чого?

Якби та підтримка відбулася, то можливо вже зараз відбулися б великі зміни.

А може замало людей вийшло на вулиці?

Мобілізація такого масштабу й так є досить рідкісним явищем в нашій частині Європи і відбувається раз на декілька років, в Білорусі востаннє така була під час «джинсової революції» кільканадцять років тому (березень 2006 року – прим. перекл.).

Але ж Лукашенко має в розпорядженні як мінімум вісім різних спецслужб, велика кількість людей зацікавлена в тому, щоб він лишився, ну й є ще Росія…

Ці служби у відповідних умовах ймовірно частково перейшли б на сторону революції. Її механізм в цій частині світу був до цього часу досить простим: повинна нарости критична маса суспільної мобілізації, вона має отримати підтримку ззовні, тоді частина системи влади і спецслужб підтримує протести…

І, на Вашу думку, та критична маса була, забракло лише допомоги? Це питання інертності, браку політичної волі Європейського Союзу?

Можливо й через слабкість Заходу, а може також через його політичне розчарування. В регіоні завершилася на сьогодні епоха регулярних кольорових революцій, останньою з котрих, мабуть, був український Майдан зимою 2014-2015 (насправді 2013-2014 – прим. перекл.). Постріли в Києві були б символічним завершенням цього процесу. Здається, що сьогодні на пострадянських теренах можливі вже лише тільки революції кондомініальні (від кондомініум – спільне володіння територією декількома метрополіями – Прим. перекл.), такі, як вигнання Володимира Плахотнюка з Молдови у 2019 році чи події у Вірменії роком раніше.

Кондомініальні?

Можливо, що єдиний нині механізм змін в регіоні, котрий може собі дозволити Захід, це домовленості в окремих конкретних ситуаціях між США, ЄС і Росією. Звідси посилання на поняття «кондомініум». І зараз я думаю, що це був би єдиний реалістичний варіант усунення Лукашенка і частини його команди від влади, в якійсь перспективі.

Був би, але не є?

Забракло активності Заходу, бо в той час, коли Росія інтенсивно працює в політичній сфері, Захід саме перебуває у «відпустці». Із запізненням відбулися контакти Еммануеля Макрона і Владіміра Путіна, розмови Хайко Мааса в Берліні. Можна, однак припустити, що з точки зору Берліна справи «NordStream-2» є важливішими, ніж суперечка з Росією щодо Білорусі. В результаті, це зараз зменшує шанси на підтримку Заходом змін в Мінську.

А в якому напрямку Росія політично працює?

А то по-різному. Наприклад, над усуненням Лукашенка руками Заходу. Путін з внутрішньополітичних міркувань не обов’язково повинен хотіти брати це на себе.

Не розумію, а хіба не над утриманням його при владі, але так, щоб був залежним? Щоб був кривавим диктатором, а отже ізольованим в Європі і зданим на милість Кремля?

Одне не виключає другого, бо росіяни завжди розглядають декілька варіантів дій. Чим більш незалежним є Лукашенко, тим вигідніше його заміна руками Заходу; чим глибше він вплутаний в брутальні «умиротворення», тим більш, принаймні тимчасово, оплачується його утримання при владі.

А яким є їх пріоритет на сьогодні, за кілька днів після виборів?

Зараз найбільш розумним для Росії є варіант «умиротворення», тому що на даний момент вже пізно для інших варіантів. Протести повинні б були тривати ще щонайменше тиждень-два, щоб був шанс розпочати переговори з Заходом і процес еволюційного уходу команди Лукашенка, а це не є сьогодні реальним. (Беручі до уваги страйки на великих підприємствах Білорусі, які розпочалися вже після публікації цього інтерв’ю, може пан Коваль і не правий. Слідкуємо за подіями. -  Прим. перекл.). Як на мене, то в них на столі було три сценарії.

Перший, це «кольорова революція», дуже мало правдоподібний з причин, про які вже згадувалося. Другий, це «кондомініальне» погашення конфлікту, яке також вимагало би від Заходу серйозної участі і також видається мало реальним – абстрагуючись від наших припущень щодо Ціхановської. Третій сценарій – це утримання Лукашенка за допомогою Росії, як слабкого лідера, буксирування його деякий час, поки не виникнуть політичні умови для його заміни.

Ви говорите «слабкого лідера». А хіба протест його фактично послабив?

Так, бо президент Білорусі, хоч міліція і є жорстокою, не в стані застосувати настільки брутальних методів, щоб це посилило його позицію, щоб викликало загальну тривогу. Він не повністю панує над апаратом своїх спецслужб, бо той частково пов’язаний з Росією, яка напевно не має інтересу в тому, щоб надмірно посилювати позиції Лукашенка. Це парадокс – влада втрачає через жорстокість, але одночасно не в стані нескінченно посилювати репресії. Ефект? Стимулювання суспільства до спротиву.

Ви пояснюєте, скільки Захід може сьогодні зробити, але згадували й про «канікули». Чи бачите Ви якусь стратегію ЄС щодо Білорусі, якусь узгоджену політику? На які принципи вона б мала опиратися?

Головні політичні центри Заходу змирилися з тим, що Захід в нашому напрямку сягає максимум до лінії Бугу і Німану, тобто східних кордонів Польщі і країн Балтії. А в цій ситуації «кондомініальний» механізм (я сам маю до нього критичне ставлення) дає політикам Заходу можливість збереження обличчя перед власною громадською думкою. Дозволяє одночасно утримати найважливіші економічні інтереси в регіоні, культурні відносини, і навіть створити певний санітарний кордон, наприклад, шляхом примусу дотримання стандартів в торгівлі продуктами харчування. Так це власне нині працює в Молдові і Вірменії. Ми в такий спосіб скидаємо з себе відповідальність за весь процес, а єдина поступка Заходу стосується питання безпеки – такий стан речей гарантує, що країни регіону не вступлять до НАТО і не отримають членства в ЄС.

Як це співвідноситься з правами людини?

Вони зводяться до іміджу, тобто, щоб ЗМІ не мусили показувати кривавих розправ лідерів тих «кондомініумів» над опозицією. Колись модель експансії Заходу була пов’язана з пакетом політичних прав, наприклад, щоб в конкретній країні не було в’язнів сумління. Ясна річ, що на самому Заході тоді Захід критикувався за те, що це був лише фасад, за яким ховались конкретні економічні інтереси Заходу. Тим не менше це все мало значення й для реальної ситуації громадян. Від Заходу це вимагало певної послідовності та суттєвих зусиль; нинішня модель є набагато комфортнішою. Достатньо не епатувати насиллям.

Далі йшлося про можливу політику Польщі щодо Білорусі в нинішніх умовах. Теж цікаві моменти обговорювались. Але ми їх пропустимо. Дамо тільки один абзац щодо політики Росії

А де пролягають граничні умови з російської сторони? Чого вони за жодну ціну не допустять?

Сам факт відриву Білорусі від російської зони безпеки є для них немислимим. Росіяни застрягли в архаїчному, територіальному способі мислення щодо безпеки, наприклад поняття «стратегічної глибини» означає в них фізичну віддаль від кордонів противника до Москви. Ну, власне Білорусь і є їх стратегічною глибиною, і щоб щось в цьому питанні змінити треба щоб Захід був дуже сильним, а Росія дуже слабою. Тільки пам’ятаймо ще про одне. Так ось, ми в ЄС прийняли за аксіому, за вихідну точку нашої зовнішньої політики, що Білорусь ніколи не зрушиться в бік громадянського суспільства, але ж рушила. І я думаю, що в якийсь момент рушить також і Росія. А ось тоді ми вже не будемо мати такої розкоші, щоб вчасно на то не зреагувати.

***

Повний текст інтерв’ю польською мовою за посиланням