Ні, то не доброта і не бажання виглядати порядним чи святим. І жодного в тому нема фарисейства...
Все значно простіше...
Якщо ти не маєш можливості віддати все те тепло, ніжність і ласку, що тебе переповнюють, тому, хто в тобі їх породив, то віддай їх людині малознайомій, яка видалась тобі симпатичною і достатньо розумною, щоб не задаватися питанням "Чому?".
Може серед тих випадково обраних людей знайдеться хтось, хто не буде шукати в тому жесті якогось підступу чи прихованих мотивів... Може знайдеться хтось, хто відчує, що це лишень спроба і потреба віддячити за тепло, любов і добро, які колись були подаровані тобі без вимоги вдячності...
Це як з квітами для коханої жінки, яка не прийшла на зустріч. Можна їх розтоптати в гніві, можна викинути на смітник з відчаю, а можна й інакше.
Можна подарувати їх першій-ліпшій зустрічній жінці з сумними очима. Квіти ж не винні в твоїх проблемах...
так нехай її й дарують... а хоч би й зовсім незнайомим людям
3 коментарі:
Гарне пояснення, чому ми іноді закохуємо в себе людей, що випадково з*являються в нашому житті...
"Може серед тих випадково обраних людей знайдеться хтось, хто не буде шукати в тому жесті якогось підступу чи прихованих мотивів..."
жаль, але в більшості випадків сучасні люди завжди сукають в таких поступках приховані мотиви.
допис нагадав про те, як я звик себе на вулиці поводити. не потрібно зрівнювати це з подарунком квітів, бо і справді виглядати це може трохи дивно. моя стратегія - просто усміхатись, навіть не очікуючи нічого у відповідь. і відразу класний настрій)
Дописати коментар