неділя, 30 жовтня 2011 р.

"У них щось негаразд з головою, у тих росіян..."

Свого часу купив цю книжку з цікавості.
Ну, по-перше, назва просто не могла не знайти відгуку в серці українця )))
По-друге, цікаво було довідатись на скільки моє "негаразд" співпадає з точкою зору авторки, яка є представницею країни, якій дуже тяжко, але таки, на відміну від України, вдалося вирватись з обіймів потужного "братолюбного" сусіда.
По-третє, вразило, що переклала Н.Іваничук, яка аж ніяк у мене не асоціювалась з фінською мовою. Та й ігнорування запрошення  "Книгарні Є" було б якось некоректним.

Найпростіше було з перекладом. Бо переклад зі шведської, міг би й згадати, що у Фінляндії дві державних мови: фінська і шведська, а авторка є фінською шведкою і працює у фінських шведськомовних ЗМІ.

понеділок, 24 жовтня 2011 р.

Ти не питай мене "Чому?"

Ні, то не доброта і не бажання виглядати порядним чи святим. І жодного в тому нема фарисейства...

Все значно простіше...

Якщо ти не маєш можливості віддати все те тепло, ніжність і ласку, що тебе переповнюють, тому, хто в тобі їх породив, то віддай їх людині малознайомій, яка видалась тобі симпатичною і достатньо розумною, щоб не задаватися питанням "Чому?".

Може серед тих випадково обраних людей знайдеться хтось, хто не буде шукати в тому жесті якогось підступу чи прихованих мотивів... Може знайдеться хтось, хто відчує, що це лишень спроба і потреба віддячити за тепло, любов і добро, які колись були подаровані тобі без вимоги вдячності...

Це як з квітами для коханої жінки, яка не прийшла на зустріч. Можна їх розтоптати в гніві, можна викинути на смітник з відчаю, а можна й інакше.

Можна подарувати їх першій-ліпшій зустрічній жінці з сумними очима. Квіти ж не винні в твоїх проблемах...

Квіти ж для того, щоб дарувати людині радість...
так нехай її й дарують... а хоч би й зовсім незнайомим людям

неділя, 23 жовтня 2011 р.

Заздрість богів

It's love? by Olduser 
It's love?, a photo by Olduser on Flickr.

Ми дійсно з тобою дуже подібні. Відмінності просто мінімальні. Наприклад, ти вважала, що фраза-попередження "Боги заздрять людям" належить Веберу, а я - що Геродоту. Ну ще й різниця у віці на пару поколінь, зрештою перша відмінність лише наслідок другої.
А подібні ми тим, що самотність не покидає нас ні на мить. Ні серед наших улюблених друзів, ні серед наших дорогих ворогів, яких ми дивним чином вміємо знайти в цьому житті. Ти самотня як яскрава і загадкова зірка, яка ніби от поряд гаряча і бурхлива, але лишається недоступною. Я ж як вовченя, що не вірить людям, бо знає, що чекати від них розуміння, а тим більше тепла і добра, не доводиться. Може власне ця така різна, але ж така однакова самотність дозволила нам безпомилково з першої миті нашої першої зустрічі відчути, що відбулося щось найголовніше в нашому житті.