неділя, 31 травня 2015 р.

"Післямова", фільм

Фільм, який 30 років тому справив на мене враження, але не цілком дійшов до свідомості.
В фільмі, зробленому у фірмовому марлен-хуцієвському стилі - з численими і ніби непотрібними бездіалоговими відеопаузами-тягнучками, московськими пейзажами, які крім москвичів та знавців міста нікому ніц не говорять, з пафосними ідеологічними моментами, але зараз не про те.
В цьому фільмі головними є не сюжет і персонажі, а закон вічності.
У простенький сюжет маленького оповідання смисли вдихнув Ростислав Плятт, який, як я тепер точно знаю,  вже тоді напевне все знав і розумів.
В якийсь момент людина починає розуміти, що ліміт її перебування на цьому світі майже вичерпаний. Ба, навіть не розуміти, а інтуїтивно відчувати. Вона раптом починає розуміти цінність речей простих, і взагалі істинну цінність речей. Поступово світ довкола неї набирає нових барв, а люди з оточення тих кольорів не бачать.
Той, Хто Перший в Черзі на Небо намагається з хворобливою наполегливістю і набридливістю поділитися своїми відкриттями, надбаннями і досвідом. Поділитися із ближнім світом, світом близьких і рідних. Бо ж вони дурно витрачають свій час, сили і гроші на не варте й ламаного гроша, чим раніше вони то зрозуміють, тим яскравіше проживуть, не зроблять моїх помилок.
Але люди не тільки не бачать, вони ще й не чують, не тому, що глухі, а тому, що не хочуть чути.
Для них важливо, щоб почули їх, вони галасують наввипередки, загортаючи своє голосіння у цвітисті форми речень, неприродні зв'язки слів, використовуючі всі досягнення технік, наук і псевдонаук, вивертаючі назовні найтемніші закуточки своєї душі, намагаючись переконати світ в моральності такої поведінки. Все на продаж, все на демонстрацію власної цінності і неповторності.
А світ є світ, він прислухається лише до тих, хто зрозумів і готовий стати серед Тих, Хто Перший в Черзі на Небо. Бо тільки вони говорять про суть речей, яка їм відкрилася. Всі решта творять просто бридкий шум. А чим є шум? Лишень різновидом мотлоху, який ми продукуємо щоби забити сміттям світ.
Люди не чують простих слів, бо вони виглядають пошарпаними і ветхими, немодними і несучасними, як і ті люди, що їх промовляють. І Перші в Черзі підсвідомо, беззлобно, але вперто повторюють відкриті істини.
В дійсності ж, те, що вони роблять, це лише спроба біологічного виду зберегти зв'язок часів. Кожна людина - всесвіт, носій шматочка матриці минулого, шматочка вже вмонтованого в майбутнє, шматочка матриці, який потребує ініціалізації в майбутньому через розуміння сьогодні.
Коли щезає такий всесвіт, не передавши майбутньому свій шматочок матриці, то рветься нитка, що з'єднує часи.
У всіх буває - хочеш щось спитати, а вже нема в кого.
І лиш тоді приходить розуміння втрати того всесвіту, здавалось би і незначного, недосконалого і примітивного, але такого, що ріднив тебе з минулим, давав можливість зазирнути в глибину часів.
Ми не чуємо людей за життя, тому втрачаємо зв'язок з минулим і часто вперто ходим по граблях минулих поколінь.
Про це фільм. Він такий же старий, нудний і немодний, як старі люди. Але смислу від того не втратив.
Світ зовнішньо змінився. Ви скажете, що зараз все простіше - скажи все в інтернеті, в соцмережах і тебе почують!
Не сподівайтесь, не почують. Бо ходять там лише по те, щоб їх почули :)

"Послесловие", кіностудія "Мосфільм", 1983 рік, 83 хв.
Жанр:  Драма.
Країна: СРСР.
Режисер: Марлен Хуцієв.
Сценарій: Марлен Хуцієв.
В ролях: Андрій Мягков, Ростислав Плятт.
Подивитись можна тут: Лінк
Дописати коментар